І хоч би хто складав цю добірку, він мав почуття гумору, інакше не вніс би серії з кожної епохи «Стар Трека». Бувши геть малим, Пул зустрівся і з Патриком Стюартом, і з Леонардом Німоєм. Він уявляв, що вони могли б подумати, якби знали долю пацана, який сором’язливо просив у них автографи.
Щойно він почав досліджувати колекцію, здебільшого швидко перемотуючи вперед ці реліквії минулого, як у нього з’явилася депресивна думка. Він десь читав, що наприкінці сторіччя — його сторіччя! — на світі існувало близько п’ятдесяти тисяч телевізійних станцій, які вели свої передачі одночасно. Якщо це число збереглося, хоч легко могло й збільшитися, на цю пору в ефір вийшли мільйони мільйонів годин телепередач. Тож навіть загрубілий цинік мусив визнати, що існували принаймні мільярди годин передач, гідних перегляду… і мільйони, що задовольнили б найвищі вимоги якості. Як знайти ці, гм, кілька мільйонів голок у такій гігантській копиці?
Думка так приголомшувала, ба навіть більше, деморалізовувала, що через тиждень дедалі безцільнішого скакання між каналами Пул попросив забрати телевізор.
Мабуть, йому пощастило, що він мав чимраз менше вільного часу, коли не спав, а що більше до нього поверталося сили, то менше він мусив спати.
Ризик знудитися йому не загрожував завдяки парадові не тільки серйозних дослідників, а й зацікавлених — і, певно, впливових — громадян, яким вдавалося пробитися крізь захист почесної варти, яку виставили старша медсестра і професор Андерсон. Утім, Пул був радий, коли одного дня телевізор повернувся, бо він почав страждати через симптоми абстиненції — і цього разу він твердо постановив обирати матеріал для перегляду прискіпливіше.
Поважний антикваріат цього разу супроводжувала широко усміхнена Індра Воллес.
— Ми знайшли дещо, що ти мусиш побачити, Френку. Ми думаємо, що це допоможе тобі пристосуватися, і в будь-якому разі, ми впевнені, що тобі сподобається.
Пул завжди вважав такі обіцянки прологом до гарантованої нудьги й приготувався до найгіршого. Але побачене захопило його з перших секунд і перенесло в старе життя так легко, як мало що інше. Він одразу впізнав найвідоміші голоси свого часу, згадав, що бачив цю саму передачу раніше. Чи був то її найперший показ? Ні, йому тоді було лиш п’ять років: певно, повтор…
— Атланта, 31 грудня 2000 року.
— Це Сі-ен-ен Інтернешнл, за п’ять хвилин до світанку нового тисячоліття, з усіма його невідомими загрозами й надіями…
— Але перш ніж намагатися дослідити майбутнє, погляньмо ще на тисячу років раніше і спитаймо себе — чи могли люди з 1000 року бодай приблизно уявити наш світ або зрозуміти його, якби їх чарівним способом перенесло через віки?
— Майже всі технології, що їх ми сприймаємо як належне, були винайдені аж наприкінці нашого тисячоліття: паровий двигун, електрика, телефони, радіо, телебачення, кіно, авіація, електроніка. І впродовж життя одного покоління — ядерна енергія і подорожі в космос. Що б подумали про це наймудріші голови минулого? Чи довго Архімед або Леонардо змогли б зберігати здоровий глузд, якби їх раптом викинуло до нашого світу?
— Дуже спокусливо думати, що ми впорались би краще, якби й нас перенесли на тисячу років уперед. Звісно, фундаментальні наукові відкриття вже зроблено, і хоч значні покращення технологій ще відбудуться, але чи з’являться тоді пристрої, такі магічні й незбагненні для нас, якими були б для Айзека Ньютона кишеньковий калькулятор і відеокамера?
— Мабуть, наш час і справді виокремився серед усіх тих часів, що минули. Телекомунікації, здатність записувати зображення й звуки, що колись незворотно втрачалися, завоювання повітря і космосу — все це створило цивілізацію далеко за межами найдикіших фантазій з минулого. І не менш важливо те, що Коперник, Ньютон, Дарвін і Айнштайн так змінили спосіб нашого мислення й перспективу Всесвіту, що ми могли б здатися нашим найосвіченішим попередникам новим біологічним видом.
— Чи дивитимуться наші нащадки через тисячу років назад із таким же жалем, з яким ми думаємо тепер про наших неосвічених, обтяжених хворобами, марновірних, недовговічних пращурів? Ми гадаємо, що знаємо відповідь на питання, які вони навіть не могли поставити — але які несподіванки приготувало для нас третє тисячоліття?
— Ну ось і воно…
Великий дзвін почав вибивати північ. Гудіння останніх вібрацій розтануло в тиші…
— Таким воно й було — прощавай, чудесне й жахливе двадцяте сторіччя…