На думку Фергюсона, газета була найважливішим винаходом людства, і він любив газети відтоді, як навчився читати. Рано-вранці, сім днів на тиждень їм приносили примірник місцевої газети «Ньюарк Стар-Леджер», який падав на ганок з приємним глухим стуком тої миті, коли Фергюсон вибирався з ліжка; його кидав туди якийсь безіменний невидимий чоловік, який жодного разу не схибив, і на той час, коли малому виповнилося шість з половиною, він вже почав брати участь у ранковому ритуалі прочитання газети під час сніданку, він, який змушував себе читати в те літо, коли зламана нога прикувала його до ліжка, він, який вирвався з в’язниці своєї дитячої наївності й дурості і перетворився на громадянина світу, достатньо розвиненого, щоби розуміти все або майже все, окрім заумних питань економічної політики і того поняття, що накопичення ядерних озброєнь якимось незбагненним чином здатне забезпечити тривалий мир; щоранку він сідав за сніданок разом зі своїми батьками, і кожен з них досліджував свій розділ газети, перечитуючи його мовчки, бо розмовляти в таку рань було іще важко. Потім вони, сидячі, мінялися прочитаними частинами на кухні, сповненій ароматами кави та яєчні, підсмаженого в тостері хліба та масла, що розпливалося на гарячих шматочках хліба. Фергюсон завжди починав з розділів гумору та спорту, потім переходив до місцевих новин, новин загальнонаціональних та міжнародних, статей про кінофільми та вистави, так званих нарисів для всіх – про сімнадцятьох учнів коледжу, які примудрилися увіпхатися до телефонної будки, чи про тридцять шість бутербродів, спожитих за один присід переможцем змагання їдців у окрузі Ессекс, а коли всі ці теми вичерпувалися, то перед походом до школи залишалося іще кілька вільних хвилин для перегляду розділу тематичних та персональних об’яв. Любий, я тебе кохаю. Благаю, повернися додому.
Привабливість газет була абсолютно відмінною від привабливості книжок. Книги були солідними та вічними, а газети – тоненькими та ефемерними предметами одноразового користування, які викидали відразу ж після їхнього прочитання, щоби наступного ранку замінити на нові, кожного нового ранку – нова газета. Події в книзі рухалися вперед по прямій лінії, тоді як в газетах висвітлювалися кільканадцять подій одночасно, такий собі калейдоскоп з одночасності та суперечливості, на одній і тій самій сторінці одночасно уживалися кілька історій, кожна з яких висвітлювала окремий аспект довколишнього світу, кожна з яких демонструвала ідею чи факт, який не мав нічого спільного з тим, що розташовувався по сусідству, праворуч – війна, ліворуч – перегони з яйцем у ложці, палаюча будівля угорі і зустріч колишніх однокласниць – внизу, важливе й тривіальне змішане докупи, трагічне на першій сторінці і фривольне – на четвертій, зимові повені та поліцейські розслідування, наукові відкриття та рецепти десертних страв, смерті й народження, поради закоханим та кросворди, футбольні новини та дебати в Конгресі, циклони й симфонії, страйки на підприємствах і трансатлантичні подорожі на повітряних кулях – ранкова газета неодмінно мала містити в собі всі ці події на своїх шпальтах з чорної, злегка розмитої друкарської фарби, і кожного ранку Фергюсон насолоджувався всією цією мішаниною, бо, на його переконання, саме таким і був світ – великою вируючою мішаниною, в якій одночасно відбувалося мільйони різних подій.
«Хрестоносець» став для нього шансом витворити власну світову мішанину за допомогою газети, яка була дуже схожою на повноцінну. Звісно, вона не була повноцінною і являла собою, в кращому випадку, грубе наближення, але його хлопчача аматорська версія легітимної газети була досить реалістичною за своїм духом, щоби справити належне враження на його приятелів. Саме на таку реакцію й сподівався Фергюсон, йому хотілося, щоби всі в класі повернули голови й звернули на нього увагу, і тепер, коли ця мрія здійснилася, він поринув у виготовлення другого випуску зі зростаючим почуттям впевненості в собі, з новою вірою у свій власний геній, і настільки сліпою стала та віра, що навіть частковий бойкот з боку Кролика та його приятелів не зміг відкрити Фергюсону очі на те, що відбувалося. Вони трохи відкрилися лише наступного ранку. Майкл Тіммерман був одним з його найближчих друзів, кмітливий і популярний хлопець, чиї оцінки були навіть кращими за Фергюсонові, майже героїчна постать, яка вивищувалася над такими карликами, як Роні Кролик так само, як кремезний дуб вивищується над кущем отруйного плюща, тож коли Майкл Тіммерман відводить тебе убік на ігровому майданчику і каже, що вам треба поговорити, то ти слухаєш його з радісною готовністю. Його перші слова були про те, що «Хрестоносець» – дуже гарна газета, і Фергюсон дуже зрадів, почувши таку оцінку, оскільки думка найкращого спортсмена та учня класу важила для нього більше, аніж будь-чия, але потім Тіммерман сказав, що хотів би співпрацювати з Фергюсоном, що хотів би стати членом редколегії «Хрестоносця» й дописувати власні статті, від чого видання лише покращиться, бо газета, зроблена одною людиною, – це нонсенс, бо є щось абсурдне й старомодне в тому, що один репортер пише всі статті, і що коли Фергюсон дасть йому такий шанс і справи підуть добре, то можна буде залучити до газети трьох чи навіть п’ятьох кореспондентів, а якщо всі учасники скинуться грошима для покриття витрат на друк, то можна буде розширити «Хрестоносця» до чотирьох чи навіть восьми сторінок, і друкувати його справжнім типографським шрифтом, а не покладатися на Фергюсонів жахливий почерк, завдяки чому «Хрестоносець» стане схожим на справжню газету.