Перед 1534 роком Кромвеля призначено королівським секретарем, і він, як тіньовий володар, став наймогутнішою людиною в Англії. Але для нього розрив з Римом означав більше, ніж задоволення плотських бажань короля: він уявляв собі новий протестантський лад в Англії, знищення влади католицької церкви і передачу її незліченних багатств королю і уряду. Того ж року Кромвель розпочав повну ревізію всіх церков і монастирів у країні. Виявилося, що протягом сторіч церкви накопичили набагато більше майна і грошей, ніж він собі уявляв. Його шпигуни й агенти повідомляли про величезні суми.
Щоб виправдати свій задум, Кромвель поширював чутки про корупцію в англійських монастирях, зловживання владою, експлуатацію народу. Домігшись підтримки парламенту, він почав конфісковувати майно і закривати монастирі один за одним. Водночас Кромвель насаджував протестантизм, реформуючи церковні обряди й караючи тих, хто тримався за католицизм і кого тепер називали єретиками. За одну ніч Англія перейшла на нову офіційну релігію.
У країні почався терор. Були й такі, що постраждали від католицької церкви, яка до реформації мала величезну владу, але більшість британців була тісно пов’язана з католицизмом і його ритуалами. Населення із жахом дивилося на руйнування церков, як розбивали образи Мадонни і святих, вітражі, конфісковували церковні скарби. Через ліквідацію монастирів, які підтримували бідних, юрми злидарів заполонили вулиці. Колишні ченці поповнили лави жебраків. До того ж, щоб оплатити церковні реформи, Кромвель різко збільшив податки.
1535 року потужні заворушення на півночі Англії загрожували правлінню Генрі. До наступного року король придушив їх, але водночас почав розуміти розмір затрат на реформи Кромвеля. Такі витрати, далебі, не входили в його плани, бо йому йшлося тільки про розлучення. Тепер настала черга Кромвеля з тривогою спостерігати, як король починає відходити від реформ, повертати католицькі таїнства і ритуали, скасовані королівським секретарем.
Відчуваючи, що втратив ласку короля, Кромвель 1540 року вирішив повернути собі його прихильність: він знайде Генрі нову дружину. Третя дружина Генрі, Джейн Сеймур, померла кілька років тому, і він жадав нової молодої королеви. І Кромвель її знайшов: Анна фон Клеве, німецька принцеса і, що особливо важливо, протестантка. На замовлення Кромвеля художник Гольбайн намалював портрет Анни. Побачивши його, Генрі закохався і дав згоду на шлюб. Кромвель, схоже, повернув собі прихильність короля.
На жаль, виявилося, що портрет Гольбайна надто ідеалізував принцесу, і під час особистого знайомства вона не сподобалася королю. Більше король не стримував свій гнів проти Кромвеля: по-перше, погано сплановані реформи, а по-друге, негарна протестантська дружина. У червні того року Кромвеля заарештували, звинуватили в протестантському екстремізмі та єретицтві й ув’язнили в Тауері. Через півтора місяця в присутності величезного і сповненого ентузіазму натовпу державний кат стяв йому голову.
Тлумачення
Томас Кромвель мав просту ідею — ліквідувати владу та багатства католицької церкви й закласти підвалини для протестантизму в Англії. Зробити це він збирався за дуже короткий термін. Кромвель знав, що його швидкі реформи викличуть обурення, але сподівався, що за кілька років усе вгамується. Важливіше те, що, ототожнюючи себе зі змінами, він очолить новий лад і узалежнить від себе короля. Але така стратегія мала одну ваду: як у разі надто сильного удару більярдної кулі об виступ столу, він не зміг передбачити неконтрольований перебіг реформ і реакції населення на різкі зміни.
Ініціатор кардинальних реформ часто стає цапом-відбувайлом. При цьому його може знищити реакція на реформи, бо, на жаль, природі людини невластиві зміни, навіть на краще. Світ був і є сповнений небезпек та загроз, і ми радше тяжіємо до знайомих облич, звичок і ритуалів, які роблять цей світ затишнішим. В абстрактному розумінні зміни можуть бути приємними і навіть бажаними, але, якщо змін забагато, під поверхнею починається вирування, а за ним — виверження вулкана.
Тож не можна недооцінювати прихованого консерватизму оточення. Він потужний і запеклий. Ніколи не затьмарюйте собі мозок ідейними принадами: ви не змусите людей дивитися на світ вашими очима і не вмонтуєте їх у майбутнє болісними перетвореннями. Вони повстануть. Якщо реформа потрібна, передбачте реакцію на неї, придумайте, як її замаскувати, і підсолодіть пігулку.
У 1920-ті роки молодий комуніст Мао Цзедун краще за своїх товаришів розумів розмах опору перемозі комунізму в Китаї. Чисельність його партії була невелика, грошей обмаль, відчувався брак військового досвіду і замало зброї — успіх у боротьбі був неможливий, якщо не вдасться перетягти на свій бік масу селянства. Але традиціоналістське китайське селянство було найконсервативнішим у світі. Історія найстарішої цивілізації на планеті неослабно тримала людей у своїх лабетах, витримуючи навіть шалений тиск революції. Ідеї Конфуція в 1920-ті роки залишалися такими ж актуальними, як і в VI ст. до н. е., тобто за життя філософа. Отож складно було передбачити, чи відмовиться селянство від узвичаєних цінностей минулого в ім’я великого і незнаного комунізму?
Мао вирішив удатися до простого обману. Одягніть революцію в одяг із минулого — і в людських очах вона стане прийнятною та законною. Однією з улюблених книжок Мао був популярний середньовічний китайський роман «Узбережжя», у якому розповідається про звершення китайського Робіна Гуда і його банди грабіжників, які боролися з корумпованим і злим монархом. За часів Мао в Китаї сімейні зв’язки були понад усе, бо пріоритетом була конфуціанська ієрархія, на чолі якої стояли батько і старший син, а в «Узбережжі» найвищою цінністю було братерство банди грабіжників, шляхетність справи, що єднала міцніше за родинні зв’язки. Китайцям роман припав до душі, бо вони традиційно симпатизують упослідженим. Тому раз у раз Мао подавав дії своєї революційної армії як продовження традицій банди грабіжників із «Узбережжя», уподібнюючи свою боротьбу до позачасного конфлікту уярмленого селянства і злого імператора. У його інтерпретації минуле передбачало й узаконювало комуністичну справу, і селянству було комфортно з такою групою, яка мала коріння в минулому, тому воно підтримувало її.
Але й тоді, коли його партія прийшла до влади, Мао продовжував асоціювати її з минулим. Він подавав себе масам не як китайського Леніна, а сучасного Чжуге Ляна, стратега, що жив у III столітті, і видатного персонажа популярного історичного твору «Роман трьох держав». Лян був не тільки великий полководець, але й поет, філософ і моральний авторитет. Мао подавав себе як поета-воїна на зразок Ляна, людини, яка поєднує в собі стратега, філософа і сповідника нової етики. Він створив для себе образ героя з великої китайської традиції державних діячів і воїнів.
Незабаром в усіх промовах і творах Мао були посилання на попередні періоди китайської історії. Він, наприклад, згадував великого імператора Цінь, який об’єднав країну в III ст. до н. е. Цінь спалював праці Конфуція, налагодив і закінчив будівництво Великої стіни і дав Китаю сучасну назву. Подібно Ціню, Мао об’єднав країну і розпочав сміливі реформи, спрямовані проти гніту в минулому. Ціня традиційно вважали жорстоким диктатором, який правив недовго. Привабливість стратегії Мао полягала в тому, щоб усе повернути навпаки, одночасно по-новому інтерпретуючи Ціня, виправдовуючи його засади в очах сучасних китайців і використовуючи його образ для виправдання жорстокості нового ладу в країні.
Після провалу Культурної революції наприкінці 1960-х років у Комуністичній партії Китаю почалася боротьба за владу, у якій основним ворогом Мао став Лінь Бяо, у минулому його близький товариш. Щоб пояснити масам відмінність між його філософією і філософією Лінь Бяо, Мао знову вдався до аналогій із минулого: він доводив, буцімто його опонент — послідовник Конфуція, якого Лінь і справді постійно цитував. А Конфуцій символізував консерватизм минулого. Натомість себе Мао асоціював із давнім напрямом у філософії — легалізмом, представленим творами Хань Фея. Легалісти зневажали етику Конфуція і вірили в необхідність насильства для створення нового ладу. Вони обожнювали владу. Щоб надати собі більшої ваги в боротьбі, Мао розпочав у країні пропагандистську кампанію проти Конфуція, використовуючи протистояння легалізму і конфуціанства, щоб підняти молодь на шалене повстання проти старшого покоління. Такий розширений контекст передбачав банальну боротьбу за владу, і Мао знову завоював маси та тріумфував над ворогами.