Козімо знайшов подвійне розв’язання проблеми: він, таємно використовуючи свої статки, купував собі вплив серед відомих громадян і розставив на найвищих урядових посадах союзників, розумно добираючи їх із середнього класу, щоб приховати інформацію про те, на кого вони працюють. Незадоволених зростанням його політичного впливу він повністю підпорядкував, обклавши непомірними податками або викупивши їхнє майно через банкірів, пов’язаних із Козімо. Республіка тепер існувала тільки номінально. Козімо тримав усі важелі впливу.
Працюючи за лаштунками для захоплення влади, Козімо демонстрував людям зовсім іншу картину. Гуляючи вулицями Флоренції, він одягався скромно, його супроводжував один слуга, а старійшин міста він вітав шанобливими поклонами. Їздив він верхи не на коні, а на мулі. Про громадські справи не висловлювався, хоча 30 років переймався закордонною політикою Флоренції. Він жертвував на благодійність і підтримував зв’язок із місцевим купецтвом, давав гроші на громадські споруди, якими пишалися флорентійці. Коли Козімо будував палац для себе і сім’ї в сусідньому Ф’єзоле, то відмовився від проекту палацу з розкішним оздобленням, запропонованого Брунеллескі, і віддав перевагу скромному проекту Мікелоццо, вихідцеві з простої флорентійської сім’ї. Палац став символом стратегії Козімо Медічі: простота зовні, елегантність і розкіш усередині.
Козімо правив 30 років і помер у 1464 році Флорентійці хотіли спорудити велику усипальню і вшанувати його пам’ять пишним похороном, але на порозі смерті він попросив поховати його без «помпезності й демонстрацій». Через 60 років Мак’явеллі прославляв Козімо як наймудрішого з правителів, «бо він розумів, що постійний прояв виняткових речей викликає в людей більше заздрощів, ніж звершення під прикриттям пристойності».
Тлумачення
Близький друг Козімо, книгар Веспасіано да Бістіччі, написав про нього: «І коли він хотів чогось досягти, то робив так, щоб уникнути заздрощів і щоб видавалося, ніби ініціатива виходить від інших, а не від нього». Одним із улюблених висловів Козімо було: «Заздрість — будяк, який не слід поливати». Розуміючи силу заздрості в демократичному середовищі, Козімо уникав зовнішніх проявів величі. Це, правду кажучи, не означає, що велич треба нищити або що лише посередність має виживати — просто більше уваги потрібно звертати на зовнішні прояви. Підступну заздрість мас нескладно потамувати, схвалюючи їхній стиль і цінності. Домовляйтеся з тими, хто стоїть нижче за вас, і влаштовуйте їх на владних посадах, щоб мати їхню підтримку в скруті. Не хизуйтеся багатством. Показуйте, що підкоряєтеся іншим, ніби вони сильніші за вас. Козімо де Медічі вдосконалив цю гру: він грався із зовнішніми проявами впливу, як аферист. Неможливо було виміряти його владу — його скромний вигляд приховував правду.
Не обдурюйте себе і не вірте, буцімто викликаєте захват, хизуючись рисами, які вивищують вас. Даючи людям відчути, що вони нижчі за вас, ви лише збуджуєте «нещасливий захват» або заздрість, яка допікатиме їм, і ви нестямитеся, як вони стануть вашими ворогами. Дурень спокушає богів заздрості, хизуючись своїми перемогами. Справжній володар розуміє, що зовнішня перевага над іншими не завжди збігається з реальністю.
Людині важко змиритися зі своїм приниженням. Під час зустрічі з кимось кращим за нас, наприклад більшим талантом або сильнішим, у нас виникає тривога, а все через те, що ми зависокої думки про себе. І коли ми бачимо тих, хто нас перевершує, то починаємо розуміти, що ми насправді нездари або не такі розумні, як про себе думали. Це впливає на наш гонор і викликає гидкі емоції. Спочатку відчуваємо заздрість: ми почувалися б щасливими, якби мали ті риси та вміння, які властиві людині на вищій посаді. Але заздрість — некомфортне почуття, і не наближає нас до відчуття рівності з іншими. Ми не можемо визнати заздрощі, бо люди таке не схвалюють. Визнання заздрості означає визнання своєї меншовартості. Близьким друзям можна розповісти про свої таємні нездійсненні бажання, але не про заздрість. Ми її всіляко маскуємо, знаходимо підстави піддати критиці особу, яка нас до цього спонукує, примовляючи: може, ця людина і розумніша за мене, але в неї нема совісті. Або: може, в неї більше влади, але здобула вона її нечесно. Якщо ми не ганимо цю людину, то, можливо, надміру вихваляємо — це ще одна маска заздрості.
Є різні стратегії опору підступному, деструктивному почуттю заздрості. По-перше, визнайте факт, що вам зустрічатимуться люди, які в чомусь вас перевершують, а також те, що ви можете їм заздрити. Але нехай це почуття спонукає вас дорівнятися до них або й перевершити їх. Якщо пустите заздрість у себе, вона отруїть душу; випустіть її назовні, і вона допоможе сягнути більших височин. По-друге, зрозумійте, що, коли ви домоглися влади, ті, кого ви випередили, відчуватимуть до вас заздрість. Вони її не показують, але це неминуче. Не приймайте наївно за щиру правду той фасад, який вони вам демонструють — читайте між рядками їхньої критики принагідні саркастичні ремарки, ознаки підсиджування, надмірні вихваляння, ображений погляд. Половина проблеми із заздрістю в тому, що ми її вчасно не розпізнаємо.
Нарешті, готуйтеся до того, що, коли люди заздрять вам, вони помалу будуть діяти проти вас, розставивши на вашому шляхові перешкоди, які ви не передбачите або не відстежите. Від такого нападу важко захиститися. А тоді коли ви розпізнаєте, що в основі ставлення людини до вас — заздрощі, може бути вже запізно. І ваші вибачення, фальшиве самоприниження і спроби боронитися все лишень погіршуватимуть. Набагато простіше запобігти заздрості, ніж потім її позбуватися; у цій ситуації краще діяти на випередження. Заздрість здебільшого викликають ваші дії та нерозуміння: вирвіть їй зуби, перш ніж вона загризе вас.
К’єркегор уважав, що є певні типи людей, які викликають заздрість, і що вони так само винні в її появі, як і самі заздрісники. Так, усі ми знаємо: щойно людині пощастить — чи це талан, чи результат її роботи, — вона починає вихвалятися. Таким людям приємно, що вони випередили інших. Цей тип очевидний і безнадійний. Але є й інші типи, що викликають заздрість несвідомо і частково винні у своїх негараздах. Приміром, заздрість може стати проблемою для людей із великим природним хистом.
Сер Волтер Релі був одним із найяскравіших чоловіків при дворі королеви Англії Єлизавети. Він був здібним науковцем, писав вірші, що й досі визнають як чудові зразки поезії свого часу. Був визнаним лідером, ініціативним підприємцем, видатним капітаном морського флоту і до того ж ставним чоловіком і блискучим царедворцем, який причарував королеву й став одним із її фаворитів. Але йому скрізь переходили дорогу. Зрештою, сталося жахливе: він потрапив у неласку, опинився у в’язниці, і йому стяли голову.
Релі не розумів, чого інші надвірні так озлобилися проти нього. Він не лише не намагався притлумити свої здібності, а ще й примножував їх і хизувався ними, вважаючи, що справляє на людей враження і збільшує коло друзів. А насправді в нього з’являлися мовчазні вороги, які відчували себе гіршими за нього. Вони робили все, щоб покінчити з ним, щойно він перечепиться чи помилиться. Зрештою, причиною страти була зрада, але заздрість використовує будь-яку маску, щоб приховати свою руйнівну сутність.
ЙОСИП І ЙОГО ВБРАННЯ
А Ізраїль любив Йосипа над усіх синів своїх, бо він був у нього сином старості. І він справив йому квітчасте вбрання.
І бачили його браття, що їхній батько полюбив його над усіх братів його, і зненавиділи його, і не могли говорити з ним спокійно.
І снився був Йосипові сон, і він розповів своїм браттям, а вони ще збільшили ненависть до нього.
І сказав він до них: «Послухайте-но про той сон, що снився мені.