Щоб відвернути заздрість, Ґрасіан рекомендував сильним виявляти якусь слабкість, незначну нерозсудливість, безвинний гріх. Дайте якусь поживу заздрісникам, відвертаючи їхню увагу від ваших поважніших гріхів. Пам’ятайте: вирішальне значення має реальність. Може, доведеться міняти свою подобу, але зрештою ви матимете те, що вам треба — справжню владу. У деяких арабських країнах людина уникатиме заздрості, ідучи за Козімо де Медічі, — демонструючи багатство лише у своєму домі. Ви й собі переймайте цю мудру поведінку.
Стережіться деяких масок заздрості. Надмірна хвальба — майже напевно ознака того, що ті, хто хвалить, і самі заздрять. Вони або готують вас до падіння — їхню хвальбу ви все одно не виправдаєте, — або гострять леза у вас за спиною. Вам також заздрять ті, хто привселюдно надмірно вас критикує або ображає. Вважайте їхню поведінку прихованою заздрістю і не попляйте в пастку та не беріть їхню критику близько до серця. Вашим реваншем буде ігнорування їхньої ганебної присутності.
Не намагайтеся допомогти чи зробити послугу заздрісникам. Вони вважатимуть, що ви звернули на них увагу. Спроба Джо Ортона допомогти Голлівеллу знайти галерею для виставки його робіт лише посилила в нього почуття меншовартості і заздрості. Щойно заздрість виявляє себе, правильне рішення — тікати від заздрісників, і нехай вони смажаться у своєму пеклі.
Хіба хтось колись серйозно визнавав, що він заздрить? Щось таке в тому є, що всі вважають це почуття соромітнішим за злочин. І його не просто всі зрікаються, а пристойні люди не ймуть віри, коли таке інкримінують інтелігентній особі. А оскільки заздрість оселяється в серці, а не в мозку, то жодний інтелект не гарантуватиме вам захисту від неї.
І наостанок: зважте на те, що деякі середовища сприятливіші для заздрощів, ніж інші. Вплив заздрості сильніший для колег і співробітників там, де є видимість рівності. Заздрість також деструктивна в демократичному середовищі, де засуджують відверті прояви влади. Будьте вкрай чутливі в цьому середовищі. Податківці в Швеції переслідували кінорежисера Інґмара Берґмана, бо він виділявся в країні, де натовп таке не схвалює. У такому разі заздрості майже не уникнути, і єдине, що можна вдіяти, — не переймайтися нею. Як сказав Торо: «Заздрість — це податок, який має платити будь-яка яскрава особа».
Образ: зарослий будяками садок. Ви можете не підживлювати їх, але вони розростаються, коли ви поливаєте садок. Ви й не помітите, як високі й потворні будяки все заглушать, не даючи нічому квітнути. Доки не пізно, поливайте лише там, де треба. Знищуйте будяки заздрості, не даючи їм живитися.
Авторитетна думка: Принагідно покажіть свою безвинну ваду. Бо заздрісники вважають найбездоганніших людей грішними в тому, що ті не мають гріхів. Вони перетворюються на Аргуса, аби відстежити вади в досконалості — це їхня єдина розрада. Не давайте заздрості змоги бризкати отрутою.., аби заздалегідь обеззброїти її. Ось так ви махаєте червоним плащем перед Рогами Заздрості, щоб урятувати своє безсмертя (Бальтасар Ґрасіан).
Знайте, як перемогти заздрість і злочинний намір. Зневага, хоч і обережна, важить небагато, краще — великодушність. Не варто надто хвалити того, хто зле про вас говорить: найбільше відваги — у помсті, яку довершують заслуги й досягнення, що доводять до розпачу й мук заздрісників. Кожна удача — це ще один закрут на шиї зловмисника, а рай для того, кому заздрять, — це пекло для заздрого. Перетворення вашої доброї долі на отруту для ворога — найжорстокіше покарання для нього. Заздрісник помирає не раз, а стільки разів, скільки особа, якій він заздрить, чує похвалу. Вічність її слави — міра покарання для заздрісника: один стає безсмертним у своїй величі, інший — у своїй нікчемності. Сурма слави сповіщає безсмертя для одного і смерть для іншого, який удавиться своєю заздрістю.
Щодо заздрих слід бути обачним, бо вони верткі і знаходять незліченні способи підкопатися під вас. І буде тільки гірше, якщо намагатись обійти їх крадькома. Вони відчувають, що ви насторожі, й трактують це, як іще один знак вашої переваги. Тому слід діяти, перш ніж заздрість укоріниться.
Проте якщо заздрість вже зародилася — чи завинили ви в цьому, чи ні, — ліпше спробувати протилежний підхід: продемонструйте цілковиту зневагу заздрісникам. Нехай побачать вашу досконалість, не ховайтеся з нею. Нехай мучаться в корчах із кожним вашим тріумфом. Ваша успішність і влада перетворюють їхнє життя на пекло. Якщо ваша влада буде бездоганною, вони до вас не доберуться, і це найкращий реванш: вони — у пастці заздрості, а ви вільні й сильні.
Ось як Мікеланджело переміг злостивого архітектора Браманте, який налаштував Папу Юлія проти проекту гробниці, створеного Мікеланджело. Браманте заздрив божественному дару Мікеланджело, і до цієї своєї перемоги — відкинутого проекту гробниці — він збирався додати ще одну, переконавши Папу замовити Мікеланджело фрески для Сікстинської капели. Проект розтягнувся б на довгі роки, і Мікеланджело не зміг би одночасно створювати свої дивовижні скульптури. Ба більше, Браманте вважав, що Мікеланджело гірший художник, ніж скульптор. Капела зіпсує образ досконалого митця.
Мікеланджело розгледів пастку й хотів відмовитися від пропозиції, але не наважився піти проти Папи, і, не нарікаючи, погодився. Він використав заздрість Браманте, щоб піднестися ще вище, перетворивши Сікстинську капелу на свій найбільший витвір. Щоразу, як Браманте чув про неї або бачив її, його гризла заздрість, а це найсолодший і найтриваліший реванш над заздрим.
Закон 47.
Не проминайте обрану мету; перемагаючи, вчіться вчасно зупинятися
СУДЖЕННЯ
Мить перемоги — це часто найнебезпечніша мить. У запалі звитяги гордощі й надмірна самовпевненість можуть спонукати вас іти далі за поставлену мету, але, перескочивши її, ви здобудете більше ворогів, ніж уже здолали. Нехай успіх не заморочить вам голову. Стратегії та ретельному плануванню нема альтернативи. Поставте щось за мету, а щойно досягнете її — зупиніться.
САМОЗАКОХАНИЙ ПІВЕНЬ
Два півні билися на купі гною. Один із них виявився дужчим: він переміг і стягнув суперника донизу. До переможця позбігалися курки та взялися його хвалити. Півень хотів, аби про його силу й славу знали і в сусідньому дворі. Він злетів на клуню, тріпнув крильми і голосно прокукурікав: «Погляньте всі на мене! Я — півень-переможець. Я дужчий за всіх півнів на світі». Він не встиг докукурікати, бо його вбив орел і, вхопивши пазурами, поніс до свого гнізда.
У 559 р. до н. е. молодий чоловік на ім’я Кір зібрав величезну армію з розпорошених племен Персії та вирушив проти свого діда, короля Мідії Іштувегу. Він легко здолав його, сам зайняв трон Мідії та Персії й поклав початок Перській імперії. Перемоги відбувались одна за одною. Кір розбив Креза, правителя Лідії, загарбав Іонічні острови та низку дрібних королівств; він пішов на Вавилон і захопив його. Тепер його називали Великим Кіром, Королем світу.
Заволодівши скарбами Вавилона, Кір спрямував погляд на схід, на напівварварські племена массагетів, що жили на величезних теренах у регіоні Каспійського моря. Массагети — раса жорстоких воїнів на чолі з королевою Томіріс — не володіли багатствами Вавилона, але Кір усе ж таки вирішив напасти на них, відчуваючи себе надлюдиною, яка не знає поразок. Массагети здавалися легкою здобиччю для його величезних армій, роблячи Кірову імперію грандіозною.