529 р. до н. е. Кір рушив до широкої річки Аракс, яка була брамою до королівства массагетів. Отаборившись на західному березі, він отримав послання від королеви Томіріс: «Королю Мідії, — йшлося в ньому, — раджу тобі відмовитися від своїх намірів, бо не знаєш, чи піде тобі це на користь. Прав своїм народом і дай мені правити моїм. Звичайно, ти знехтуєш моєю порадою, бо миру ти, справді, не хочеш». Томіріс вірила в свою армію й не хотіла зволікати з неминучою битвою, а тому відвела військо на свій берег річки, даючи змогу Кірові форсувати її й битися на східному березі, якщо схоче.
Кір погодився, проте не пішов штурмом, а вирішив удатися до хитрощів. Массагети мало знали про розкіш. Форсувавши річку й отаборившись на східному березі, Кір наготував стіл для бенкету: поставив м’ясо, делікатеси і міцне вино. Тоді найслабші загони залишив у таборі, а з рештою відійшов до річки. Відтак великий загін массагетів напав на табір і перебив усіх персів у запеклій битві. Вражені покинутими розкішними наїдками, переможці взялися їсти й пити донесхочу. Зрозуміло, по цьому всі поснули. Уночі перська армія повернулася до табору, вимордувала сонних солдатів, а решту взяла в полон. Серед бранців виявився юний командувач Спаргапіс, син королеви Томіріс.
Дізнавшись про те, що трапилося, Томіріс відправила Кірові послання, у якому вилаяла його за підступність у бою. «А тепер послухай мене, — писала вона. — Я дам тобі пораду для твого ж добра: поверни мені сина і спокійно залиш мою країну. Можеш тріумфувати й забрати третину землі массагетів. Якщо відмовишся, присягаюся сонцем, нашим господом, ти матимеш більше крові, ніж зможеш випити, попри свою ненажерність».
Кір засміявся у відповідь: він не відпустить її сина. Він винищить її варварів.
Побачивши, що його не звільнять, син цариці не витерпів приниження і наклав на себе руки. Звістка про загибель сина вразила Томіріс. Вона мобілізувала всіх воїнів, які тільки були в її країні, довела їх до мстивого шалу і зійшлася з Кіром у кривавому і жорстокому бою. Массагети, зрештою, перемогли. У люті вони розгромили перську армію, а Кіра вбили.
Після битви Томіріс із вояками пішла шукати труп Кіра на полі бою. Знайшовши, вона відрізала йому голову і, засунувши її в бордюг із людською кров’ю, вигукнула: «Хоча я перемогла тебе і залишилася живою, але ти зруйнував моє життя, підступом одібравши мені сина. Дивись-но: я виконую свою погрозу: ти маєш кров, якої жадав». Після загибелі Кіра Імперія персів незабаром розвалилася. Один зарозумілий учинок звів нанівець усі успіхи Кіра.
ПОСЛІДОВНІСТЬ ПЕРЕХРЕСНОГО ДОПИТУ
Здійснюючи перехресний допит.., найважливіше — пам’ятати про норму, яка передбачає припинення допиту в потрібному місці. Найголовніше — закінчити допит на тріумфальній ноті. Багатьом адвокатам удається впіймати свідка на серйозних розбіжностях, але, не задовольняючись цим, вони продовжують допит, доки вдале враження, попередньо справлене на присяжних, повністю втрачається.
НАДСИЛЬНЕ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПОЛКОВОДЦЯ
Ми читаємо про багато таких випадків, бо полководець, який відважно підкорив державу для свого пана і здобув собі славу, перемігши ворога і давши солдатам багату здобич, обов’язково заслуговує разом зі своїми солдатами і солдатами ворога та підданими монарха на таку репутацію, що сама та перемога може стати неприємною і спричинити побоювання монарха. Амбіції й підозріливість притаманні людині, дії якої ніхто і ніщо не обмежує, і саме тому в думках монарха може раптом виникнути підозра через перемогу полководця, до того ж обтяжена його зверхніми висловлюваннями та зухвалими діями. Тому монарх, природно, змушений буде подбати про захист від амбіцій полководця.
У цій ситуації монарх може або вбити полководця, або знищити його репутацію, яку він надбав на чолі армії та народу монарха, використовуючи всі засоби, аби довести, що полководець переміг не завдяки своєму вмінню й сміливості, а через випадковість і боягузтво ворогів чи передбачливість офіцерів, які були разом із ним у битві.
Тлумачення
Немає нічого більш п’янкого і більш небезпечного, ніж перемога.
Кір побудував свою велику імперію на руїнах попередньої. За 100 років до нього було вщент зруйновано могутню державу Ассирію, а від її столиці, чудової Ніневії, залишилися лише румовища в пісках. Така доля спіткала ассирійців тому, що вони зайшли занадто далеко, знищуючи одну за одною держави, доки не знецінили саму мету таких перемог. Це виявилося їм понад силу, і тоді незліченні вороги змогли згуртуватися й розгромити ассирійців.
Кір проігнорував урок Ассирії, знехтував осторогами оракулів і радників. Він не переймався тим, що образив володарку масагетів. Численні перемоги запаморочили йому голову, затьмарили розум. Він увесь час рухався тільки вперед, замість того щоб консолідувати велику імперію. Кір не заглиблювався в особливості нової ситуації, а вважав, що кожна нова війна здобуватиме йому нові перемоги, а в основі відомих йому методів — безоглядна сила і підступ.
Зрозумійте: у царині влади треба керуватися розумом. Результат буде фатальний, якщо раптове емоційне поривання керуватиме вашими діями. Домігшись успіху, відступіть на крок. Будьте обачні. Здобувши перемогу, розгляньте роль обставин у новій ситуації і просто не повторюйте ті самі дії. Історія захаращена румовищами звитяжних імперій і завалена трупами вождів, які не могли вчасно зупинитися й зберегти свої здобутки.
Становище коханки короля завжди в історії було дуже делікатним і сумнівним. Вона не мала реальної або легітимної влади, на яку можна було б зіпертись у скруті; її оточували царедворці, які заздрили й тільки чекали на її падіння, а що єдиним джерелом її впливу була фізична краса, на більшість королівських коханок чекало падіння — неуникне й неприємне.
Король Франції Луї XV із перших днів свого правління мав офіційних коханок, і кожній із них щастило в такий спосіб щонайбільше кілька років. І ось прийшла мадам де Помпадур, якій, коли вона була ще дев’ятирічною дівчинкою Жанною де Пуассон, що походила з родини середнього класу, ворожка сказала, що вона стане фавориткою короля. Це здавалось абсурдним сном, бо коханки королів майже завжди були аристократками. Однак Жанна повірила, що колись звабить короля, і це стало її манією. Відтоді вона вчилася всього, що мала вміти фаворитка короля, і досягла найкращих успіхів у всіх предметах — музиці, танцях, акторстві, їзді верхи. Ще дівчиною вона побралася з немаєтним дворянином, що дало їй доступ до найкращих салонів Парижа. Незабаром почали ширитися чутки про її красу, хист, шарм і розум.
Жанна Пуассон стала близькою подругою Вольтера, Монтеск’є та інших знаменитих мислителів, але ні на мить не забувала про мету, яку вона собі визначила ще дівчиськом, — завоювати серце короля. Її чоловік мав шато в лісі, де король часто полював, і вона проводила там дедалі більше часу. Жанна, як яструб, стежила за просуванням короля, аби він «випадково» зустрів її, коли вона прогулювалась у спокусливій сукні або їхала в розкішній кареті. Король почав помічати її й дарувати щось із упольованої дичини.
1744 року померла тодішня коханка Луї, герцогиня де Шатору. Жанна рушила в наступ. Вона намагалася бувати скрізь, де бував король: на маскарадах у Версалі, в опері, де їхні стежки могли перетнутися і де б вона могла продемонструвати свої численні здібності — танці, співи, їзду верхи, кокетування. Нарешті король не встояв перед її чарами: у Версалі, під час церемонії у вересні 1745 року, 25-річна Жанна, донька банківця із середнього класу, була офіційно інавгурована як коханка короля. У палаці для неї з’явилося своє приміщення, куди король міг потрапити будь-коли таємними сходами й через секретні двері. А щоб погамувати розгніваних через її низьке походження надвірних, Луї зробив Жанну маркізою. Відтоді її знали як маркізу де Помпадур.