Короля завше страшенно пригнічувала нудьга. Мадам де Помпадур знала, що втримає його біля себе, якщо подбає про його розваги. Для цього вона постійно влаштовувала у Версалі театральні вистави, у яких сама була на перших ролях. Організовувала вигадливі полювання, маскаради, аби тільки поза спальнею він не нудьгував. Вона була меценатом, стала арбітром моди і смаку для цілої Франції. З кожним новим успіхом ворогів у неї при дворі лише більшало, але маркіза де Помпадур протидіяла їм у новій для королівської коханки манері: додавала їм меду. Вона з шармом і грацією ставилася до снобів, які не пробачили їй низького походження. А найнезвичніше те, що вона заприятелювала з королевою і наполягала, щоб Луї приділяв більше уваги дружині й лагідніше з нею поводився. Навіть королівська сім’я, хоч і неохоче, її підтримувала. На довершення її слави, король зробив маркізу герцогинею. Її вплив позначився і на державній політиці: насправді вона стала тіньовим міністром закордонних справ.
Чоловік, який був відомим лазієм, учив юнака вилізати на дерево. Він наказав йому обрізати верхні гілки і під час виконання цього небезпечного завдання мовчав, хоч і був експертом. Коли учень уже злазив і перебував на рівні карнизу, експерт гукнув: «Обережніше! Дивися, куди ставиш ногу». Я спитав його: «Чому ти зараз сказав це? З висоти карнизу він може й зістрибнути на землю, як схоче». — «Річ у тому, — відповів експерт, — що, доки він був на небезпечній висоті і гілки могли зламатися, він і сам був такий наляканий, що я промовчав. Люди зазвичай припускаються помилок там, де цілком безпечно».
Цей чоловік був простого роду, але промовляв, як мудрець. Те саме у футболі: кажуть, що після удару зі складної позиції гравці думають, буцімто далі буде легше, і ризикують не влучити по м’ячу.
У 1751 році, коли мадам де Помпадур перебувала на вершині своєї влади, вона зазнала найгіршої кризи. Фізично ослабленій під тягарем відповідальності, їй стало дедалі важче задовольняти короля в ліжку. Зазвичай на цьому кар’єра коханок добігала кінця, хоча вони боролися за своє становище, коли їхня краса зав’ядала. Але в мадам де Помпадур була своя стратегія: вона спонукала короля відкрити на терені Версалю щось на зразок борделю — Парк-о-Серф. Там середніх літ король міг вибирати собі найгарніших дівчат королівства.
Мадам де Помпадур знала, що шарм і чіпкість у політиці робили її незамінною для короля. Чи варто побоюватися шістнадцятирічних дівчаток, які не мали ні її влади, ні чару? Чи варто журитися через утрачене місце в спальні, якщо вона залишалася найвпливовішою жінкою у Франції? А щоб не втратити цього статусу, вона ще тісніше зійшлася з королевою, почавши разом із нею ходити до церкви. Хоча вороги при дворі й змовлялися, аби позбавити її офіційного становища коханки, король не хотів із нею розлучатися, бо вона на нього впливала заспокійливо. Лишень коли мадам де Помпадур почали критикувати за її роль у катастрофічній Семилітній війні, вона поволі усунулася від громадських справ.
Здоров’я в мадам де Помпадур завжди було слабке, і 1764 року вона померла у віці 43 років. Її панування як коханки тривало безпрецедентно довго — 20 років. «Усі журилися за нею, — писав герцог де Круа, — бо вона була добра і допомагала кожному, хто звертався до неї».
Тлумачення
Знаючи про тимчасовість своєї влади, коханка короля, полонивши його, часто починала шаленіти: намагалася накопичити якомога більше грошей, щоб забезпечити собі існування після неминучого падіння. Щоб розтягнути своє панування на якомога довший термін, вона була безоглядною зі своїми ворогами при дворі. Тобто її становище вимагало від неї проявів жадібності та мстивості, що тільки шкодило їй. Мадам де Помпадур досягла успіху там, де інші зазнавали невдачі, бо ніколи не зловживала своїм таланом. Вона не користувалася вигодами становища коханки короля, аби погрожувати надвірним, а намагалася завоювати їхню підтримку. Мадам де Помпадур не була ні жадібною, ні зухвалою. Коли вона вже фізично не могла виконувати обов’язки коханки, то не жахалася від думки, що хтось замінить її в ліжку. Вона перейшла до іншої стратегії й заохочувала короля брати собі молодих коханок, знаючи, що вони молодші й гарніші, то меншу загрозу становлять для неї, бо програють їй і шармом, і розумом і швидко набриднуть монархові.
Успіх дивно впливає на розум. Він дає відчуття невразливості, але робить вас більш емоційними, коли люди кидають виклик вашій владі. Ви гірше пристосовуєтеся до обставин. Починаєте думати, нібито успіхом завдячуєте своєму розуму, а не стратегування і плануванню. Вам слід збагнути, як мадам де Помпадур, що в момент вашого тріумфу слід іще більше покладатися на підступ і стратегію, укріпити фундамент влади, визнати роль удачі і обставин у вашому успіху й зважати на повороти долі. Саме в мить перемоги слід грати в двірські ігри й більше уваги приділяти законам влади.
Найбільша небезпека справджується в момент перемоги.
У влади свої ритми і схеми. Перемагає в грі той, хто контролює схеми й за бажанням їх міняє, вибиваючи людей із рівноваги, коли вони визначають темп. Сутність стратегії — контроль, а радощі з приводу перемоги можуть зашкодити здатності керувати у двох аспектах. Перший: ви завдячуєте успіхом схемі, яку, може, схочете повторити. Ви намагатиметесь і далі рухатись у тому ж напрямі, аби переконатися, що це оптимальний вибір. Другий: успіх запаморочує і розбурхує емоції. Відчуваючи себе невразливими, ви робите агресивні кроки, що зводять перемогу нанівець.
Висновок простий: владні люди міняють ритми, схеми і курс залежно від обставин і вчаться імпровізувати. Вони не йдуть куди-небудь, а натомість трохи відступають, аби подивитися, що попереду. У них у крові є протиотрута від сп’яніння від перемоги, що дає змогу контролювати емоції і зупинити плин думок, щоб осмислити успіх. Вони опановують себе, аналізують події, вивчають роль обставин і талану у своєму успіху. У школі верхової їзди кажуть, що спочатку слід навчитись управляти собою, а вже потім конем.
Випадок і обставини завжди відіграють свою роль у владі. Це неминуче і, власне, робить гру цікавішою. Але, що б ви собі не думали, талан небезпечніший за неталан. Неталан навчає важливих речей — терпеливості, вмінню планувати свій час і готовності до гіршого, а талан учить натомість, що яскравість вашого хисту все подолає. Доля неминуче міняється, а ви можете виявитися неготовими до цього.
Мак’явеллі писав, що саме це зашкодило Чезаре Борджіа. У нього було багато тріумфів, він був розумним стратегом, але йому не пощастило з таланом. Його батьком був Папа. Коли ж на нього звалилося справжнє нещастя — смерть батька, — він виявився до цього не готовим, і численні вороги, яких він нажив, знищили його. Щасливий випадок, що підносить вас або скріплює успіх, розплющує очі на те, що колесо фортуни може кинути вас на дно так само, як піднесло вгору. Якщо заздалегідь підготуєтеся до падіння, то зможете уникнути остаточного занепаду.
У людей, у яких успіх іде за успіхом, з’являється якесь збудження, і, навіть якщо вони намагаються зберегти спокій, нижчі за рангом люди заохочують їх не спинятися й увійти в небезпечну зону. У вас має бути стратегія стосунків із такими людьми. Якщо ви просто закликатимете до помірності, вас уважатимуть слабкими й обмеженими; імовірність поразки після перемоги послаблює вашу владу.