436 р. до н. е. афінський полководець і державний діяч Перикл очолив кілька морських кампаній біля південного узбережжя Чорного моря, і його легкі тріумфи розпалили апетити афінців. Вони мріяли про загарбання Єгипту, завоювання Персії, морську виправу до Сицилії. З одного боку, Перикл стримував ці ризиковані емоції, нагадуючи, що пиха небезпечна. З другого, — він живив їх маленькими передбачуваними перемогами, створюючи враження, що зберігає безперервність успіху. Майстерність, із якою Перикл грав у цю гру, з’ясувалася за допомогою подій по його смерті: демагоги прийшли до влади, змусили Афіни вдертися до Сицилії і одним ударом зруйнували імперію.
Ритм влади потребує чергування сили і підступу. Надмір сили викликає протидію; якщо хитрощів забагато, їх можна передбачити. У XVI ст., діючи від імені сьоґуна Ода Нобунаґи, великий японський полководець (і майбутній) імператор Хідейосі якось здобув приголомшливу перемогу над армією грізного полководця Йошимото. Сьоґун хотів іти далі й розгромити ще одного потужного ворога, але Хідейосі нагадав йому старе японське прислів’я: «Якщо ти здобув перемогу, підтягни поворозки на шоломі». На думку Хідейосі, сьоґун мав перейти від сили до підступу та облуд, нацькувавши ворогів один на одного за допомогою обманних альянсів. Таким чином можна було б уникнути зайвої опозиції, яку агресивність лише підживлювала б. Після перемоги поводьтеся тихо, заколисуючи ворога. Такі зміни ритму — дуже сильний засіб.
Людей, які переступають межу, часто мотивує бажання догодити панові, доводячи свою відданість. Але пан може почати щось підозрювати, якщо ви перестараєтеся. Було кілька випадків, коли Філіп Македонський понижував на посаді й гнівався на звитяжних полководців, бо думав, що ще одна така перемога — і вони з підлеглих можуть перетворитися на суперників. Коли служите панові, ретельно розподіляйте заслуги за свої перемоги, віддаючи йому славу й не даючи приводу для занепокоєння. Щоб не позбутися його довіри, візьміть за правило виявляти покору. У IV ст. до н. е. командир, який служив під керівництвом відомого своєю жорстокістю полководця У Ци, розпочав атаку ще до початку бою і повернувся з кількома головами ворогів. Він гадав, що продемонстрував свій запал та ентузіазм, але на У Ци це не справило враження. «Талановитий офіцер, — сказав він, зітхнувши і віддаючи наказ стяти йому голову, — але неслухняний».
Ще одне: маленький успіх може знищити шанс на більший успіх, коли пан або зверхник робить вам послугу; було б небезпечною помилкою просити більше. Ви почуваєтеся невпевнено: може, вам здається, що ви на послугу не заслужили, але все одно пробуєте вхопити побільше, бо такого шансу може вдруге не бути. Правильною реакцією було б — з гідністю прийняти послугу й піти. Усі наступні послуги треба заслужити, нічого не випрошуючи.
І наостанок: критичне значення має те, коли зупинитися. Остання в часі подія запам’ятовується найкраще. Найліпший час зупинитися й піти геть — відразу після перемоги. Якщо ви залишитеся, значення перемоги може применшитись, а ви ризикуєте наразитися на поразку. Юристи про перехресний допит кажуть: «Щойно перемогли — зупиніться».
Образ: Ікар падає з неба. Його батько Дедал виготовив крила з воску[38], які дали змогу обом чоловікам вилетіти з лабіринту й утекти від Мінотавра. Підбадьорений тріумфальною втечею і відчуттям лету, Ікар піднімався дедалі вище в небо, доки сонце не розтопило віск, і він упав і розбився.
Авторитетна думка: Монархи і республіки повинні задовольнятися перемогою, бо вони втрачають, коли прагнуть більшого. Вживання образливих слів щодо ворога викликане зухвалістю перемоги або фальшивою надією на перемогу, яка вводить людей в оману, і вони схиблюють у своїх діях і висловлюваннях; бо, коли фальшива надія заполонює мозок, люди переступають межі й жертвують певним позитивом в ім’я непевного покращення (Нікколо Мак’явеллі, 1469—1527 рр.).
Як каже Мак’явеллі, людину треба або знищити, або дати їй спокій. Половинне покарання або невелике поранення лише породять ворога, який із часом ставатиме більше запеклим і вдасться до відплати. Аби перемога була повною, ворога треба добивати. Знищте його повністю. У переможну мить слід стримуватися не від ліквідації ворога, а від зайвого продовження боротьби з іншими. Будьте до ворога безжальні, але не створюйте собі нових ворогів, втрачаючи почуття міри.
Є люди, які стають обачнішими після перемоги, бо вона примножує їхні здобутки, які потребують турботи й захисту. Через обачність після перемоги не слід вагатись або втрачати динаміку, радше варто запобігати поквапним діям. З другого боку, динаміку як явище дуже переоцінюють. Ваші успіхи — справа ваших рук, і якщо вони йдуть один за одним, то це наслідок ваших дій. Віра в динаміку тільки вас підохотить, відбере бажання стратегувати, спонукуючи до повторення старих методів. Залиште динаміку тим, кому більше нема на що спиратись.
Закон 48.
Оберіть аморфність
СУДЖЕННЯ
Набуваючи форми й створюючи наочний план, ви відкриваєте себе для нападу. Замість того щоб набути форми, якою зможуть скористатися вороги, адаптуйтесь і не зупиняйтеся. Погодьтеся з тим, що немає нічого певного, як немає й вічних законів. Найкращий спосіб захистити себе — бути плинним і аморфним, як вода. Ніколи не ставте на стабільність чи тривалий лад. Усе змінюється.
На VIII ст. до н. е. міста-держави Греції настільки розрослися й забагатіли, що їм забракло землі для населення, яке зростало чимраз більше. Тож греки рушили в море і заснували колонії в Малій Азії, на Сицилії, на Апеннінському півострові і навіть в Африці. Проте місто-держава Спарта лишалась оточена горами, не мала виходу до Середземного моря, і спартанці не стали мореплавцями; натомість вони виступили проти довколишніх міст і понад сторіччя вели брутальні й жорстокі війни, спромігшись загарбати величезні терени для своїх громадян. Проте таке розв’язання проблеми породило іншу, набагато поважнішу: як утримати і дати лад завойованим землям? Співвідношення кількості загарбаного населення до загарбників становило 10:1. Зрозуміло було, що ця маса страшно помститься окупантам.
Спарта вирішила створити суспільство, віддане мистецтву війни. Спартанці мали стати дужчими, сильнішими, жорстокішими за сусідів. Для них то був єдиний спосіб запевнити стабільність і виживання.
Коли спартанському хлопчикові виповнювалося сім років, його забирали від матері до агели[39], де в умовах найсуворішої дисципліни навчали прийомам бою. Хлопці спали на маті, їм видавали одну одежину на рік. Мистецтвам їх не навчали — спартанці забороняли музику, і тільки раби могли заробляти собі ремеслом. У Спарті молодь вивчала тільки військову науку. Слабеньких немовлят залишали вмирати у гірських печерах. У Спарті забороняли гроші й торгівлю, бо вірили, що нагромадження багатства породжувало егоїзм і розбрат, послаблювало військову дисципліну. Спартанці могли заробляти на прожиття лише сільським господарством, здебільшого на державних землях, які обробляли ілоти.
У бойових мистецтвах важливо, щоб стратегія була незглибимою, форма — прихованою, а рухи — несподівані, аби унеможливити суперникові підготуватися до них. Гарний полководець безумовно перемагає завдяки невичерпній мудрості та способу дії, що не залишає слідів. Тільки безформний не зазнає удару. Мудрі ховаються в безодні, аби їхні відчуття не були видні, їхні дії безформні, що запобігає перетину ліній.
39
Навчальний заклад інтернатного типу, що працював на засадах спартанської системи агоге.