Націоналісти приписували це двом причинам — боягузтву перед лицем потужніших сил і відсутності стратегії. Мао Цзедун, лідер комуністів, був радше поетом і філософом, ніж полководцем, а Чан вивчав військову науку на Заході і, зокрема, був послідовником Карла фон Клаузевіца.
ЗАЄЦЬ І ДЕРЕВО
Мудрий не наслідує древніх, не встановлює жорсткі норми на всі часи, а вивчає поточні реалії й готується мати справу з ними.
У Сун жив чоловік, який обробляв поле, на якому стояв стовбур дерева. Якось заєць мчав стрімголов і, налетівши на стовбур, зламав в’язи й помер. Тоді чоловік відклав плуг і почав чекати біля стовбура, аби на нього наскочив іще один заєць. Зайця він не дочекався і став посміховиськом для жителів Сун. Припустімо, що хтось сьогодні схоче правити людьми за законами давніх королів, то він чинитиме так, як цей чоловік, що чекав біля стовбура.
І все ж таки в стратегії Мао вималювалася своя схема. Після того як націоналісти захопили міста, залишивши комуністам неосвоєні терени країни, комуністи почали їх використовувати для оточення міст. Якщо Чан посилав військо з одного міста, щоб зміцнити залогу іншого, комуністи оточували його. Незабаром сили Чана подрібнилися на ізольовані окремі частини, позбавлені шляхів підвезення та ліній зв’язку. Вогнева міць у націоналістів досі була більша, але, оскільки військо залишалося на стаціонарних позиціях, це нічого не давало.
Це сповнило жахом солдатів націоналістів. Командири, перебуваючи далеко від фронту, могли собі кепкувати з Мао, а солдати, які билися з комуністами в горах, почали боятися їхньої невловності. Залоги в містах спостерігали, як мобільні вороги стікалися і оточували їх зусібіч. Здавалося, їх мільйони. Комуністи ще й впливали на мораль війська, діючи на солдатів своєю пропагандою і заохочуючи їх ставати дезертирами.
Подумки націоналісти вже почали здаватися. Оточені та ізольовані міста дезінтегрувалися: одне за одним їх брали без нападу. У листопаді 1948 року націоналісти здали Маньчжурію комуністам — принизливий удар для технічно краще озброєної армії націоналістів, який став вирішальним для війни. До наступного року комуністи контролювали весь Китай.
Тлумачення
Дві настільні гри — шахи та азійська гра Ґо — найкраще апроксимують стратегії війни. У шахах дошка маленька. Наступ починається порівняно швидко і примушує суперника до вирішальної битви. Відступ рідко буває вигідний, як і жертва фігур, зосереджених в основних зонах. У Ґо формалізму набагато менше. Гра відбувається на дошці з решіткою, яка має 361 перехрестя. На ній можна створити у шість разів більше позицій, ніж у шахах. Чорні й білі камінці (у кожного гравця по 52 камінці свого кольору) довільно і по одному розташовуються на перехрестях ліній. Щойно камінці виставлені, починається гра. Її мета — ізолювати камінці суперника, оточивши їх.
У Китаї цю гру називають вейцзи. Гра може розтягтися на триста і більше ходів. Стратегія в ній тонша і мінливіша, ніж у шахах, але сама гра повільніша; що складніша конфігурація, утворена камінцями на дошці, то важче опонентові зрозуміти ваш задум. Не варто зосереджуватися на боротьбі за конкретну ділянку: треба мислити ширшими категоріями та бути готовим пожертвувати зоною, аби домінувати на всій дошці. Вам потрібна мобільність, а не позиційна оборона. Тоді ви зможете ізолювати суперника в невеличких зонах і оточити його. Мета — не збивати безпосередньо фігури, як у шахах, а паралізувати їх. Шахи — лінійна, позиційна і агресивна гра, ґо — нелінійна і мінлива. Агресія не виявляється прямо до самого кінця гри, коли переможець може оточувати камінці суперника в прискореному темпі.
Генерал Роммель перевершував Паттона своєю креативністю… Роммелю був не властивий військовий формалізм. Він не розробляв жорсткі плани поза безпосереднім зіткненням; його тактика залежала від специфіки поточних ситуацій. Рішення він ухвалював блискавично і фізично підтримував темп, відповідний його активній ментальності. Перебуваючи в неприступному морі піску, він діяв у вільному просторі. Роммель прорвав британські лінії оборони в Африці, і йому відкрилася вся північна частина континенту. Берлін не дуже його обмежував, і він наважувався навіть часом не слухатися наказів Гітлера, і проводив одну вдалу операцію за іншою, заволодівши більшою частиною Північної Африки й примусивши Каїр тремтіти біля його ніг.
Протягом багатьох сторіч Ґо впливала на китайських стратегів. Пов’язані з грою крилаті вислови стосувалися і війни, і миру. Мао Цзедун захоплювався вейцзи, і це позначилося на його стратегіях. Основна концепція вейцзи — використовувати всю площу дошки, грати на всіх напрямах, щоб суперник не міг прорахувати ваші дії, аналізуючи ваш лінійний поступ.
«Кожен китаєць, — писав Мао, — має свідомо поринути в цю війну схем головоломок» проти націоналістів. Розставте своїх людей за схемою головоломок у Ґо, і ваш противник не зможе відгадати ваші наміри. Він або гайнуватиме час, переслідуючи вас, або, як Чан Кайші, вважатиме вас некомпетентним і не зможе себе захистити. Якщо ж він зосередиться на окремих ділянках, як радить західна стратегія, то стане легкою здобиччю для оточення. У війні за схемою вейцзи ви оточуєте мозок ворога, використовуючи інтелектуальні ігри, пропаганду, а також за допомогою зачіпної тактики заплутуєте і деморалізуєте його. Такою була стратегія комуністів — відверта безформність, яка дезорієнтовувала і жахала ворога.
У той час як шахи лінійні та використовують безпосередню дію, давня гра ґо — ближча до релевантної стратегії у світі, де битви точаться опосередковано на великих неорганізованих теренах. Стратегії ґо абстрактні й багатовимірні та реалізуються на площині поза часом і простором — у мозку стратега. Під час мобільної війни рух цінують більше за вдалу позицію. Мобільність і швидкість не дають можливості прогнозувати ваші дії, зрозуміти їх — ворог не встигає виробити стратегію своєї перемоги. Ця непряма форма не прив’язується до конкретних зон, стає екстенсивною, і ви можете використовувати для своєї мети природу реального світу, що складається з окремих кластерів. Будьте схожі на пару. Не давайте ворогові стабільний об’єкт для нападу: нехай він виснажиться, переслідуючи вас, намагаючись упоратися з вашою невловністю. Лише безформність дає змогу захопити ворога зненацька: доки він збагне, що й до чого, буде пізно.
Коли захочете битися з нами, ми вам цього не дозволимо, і ви нас не знайдете. Але коли захочемо ми, то переконаємося, що вам не сховатися, і завдамо разючий удар… і знищимо вас… Ворог наступає — ми відступаємо. Ворог стає табором, ми його виснажуємо, ворог втомлюється — ми нападаємо; ворог відступає — ми переслідуємо.
Людина — істота, яка вирізняється своєю формотворчістю. Вона рідко висловлюється безпосередньо: вона радше передає почуття за допомогою мови або суспільних ритуалів. Без форми ми не можемо висловити наші почуття.
Створені нами форми постійно змінюються — впливає мода, стиль, людська поведінка, яка виражає настрій часу. Ми постійно змінюємо форми, успадковані від попередніх поколінь, і ці зміни — ознаки життя. Насправді речі, які не змінюються, застиглі форми, здаються нам ликом смерті, і ми руйнуємо їх. Молодь демонструє це особливо наочно: їй некомфортно з формами, які накидає суспільство. Молоді люди грають своїми характерами, приміряючи різні маски та пози, щоб виявити себе. Така вітальність урухомлює мотор форми, постійно змінюючи стиль.