ПАСТКА В СЕНІГАЛЛІЇ
У день страти Раміро Чезаре [Борджіа] поїхав із Чезени, покинувши понівечене тіло на міському майдані, й рушив на південь. Через три дні він прибув до Фано, де прийняв посланців із Анкони, які запевнили його у своїй лояльності. Вістун від Вітеллоццо Вітеллі сповістив, що маленький порт на Адріатиці Сенігаллія здався кондотьєрам. Трималася ще тільки цитадель під командуванням генуезця Андреа Доріа, який сказав, що здасть її лише самому Чезаре. [Борджіа] послав повідомити, що буде там наступного дня, і саме це кондотьєри хотіли почути. Прибувши в Сенігаллію, Чезаре став би легкою здобиччю в пастці між цитаделлю і їхнім військом, що оточило місто… Кондотьєри були переконані, що мали військову перевагу, вважаючи, що після відходу французького війська Чезаре залишився з невеликим загоном. А насправді, згідно з Мак’явеллі, [Борджіа] рушив із Чезени з 10 000 піхотинців і 3000 вершників, ретельно розділив їх, аби вони йшли паралельними дорогами, щоб потім разом напасти на Сенігаллію. Армія була така велика, тому що Раміро де Лорка розповів йому, що надумали зробити кондотьєри. Тож він і вирішив упіймати їх їхньою ж пасткою. Цей шедевр військової думки історик Паоло Джовіо назвав «бездоганним обманом».
Удосвіта 31 грудня [1502 року] Чезаре досяг передмістя Сенігаллії… Під командуванням Мікелотто Корелли двісті уланів, авангард армії Чезаре, зайняли позицію на мосту через канал… Захоплення мосту перекрило відхід війську змовників… Чезаре експансивно привітав кондотьєрів і запросив до себе… Мікелотто підготував для Чезаре Палаццо-ді-Сан-Бернардіно, і герцог запросив кондотьєрів до палацу… Щойно кондотьєри заходили, їх тихцем заарештовувала варта, яка скрадалася з-за спини… [Чезаре] наказав атакувати загони Вітеллі та Орсіні в передмісті… Тієї ночі, доки їхні загони знищували, Мікелотто задушив Оліверетто й Вітеллі в палаці Бернардіно… Одним замахом [Чезаре] позбувся і своїх колишніх генералів, і найгірших ворогів.
Боротьба Сян Юя з Лю Баном — найвідоміше в історії Китаю суперництво між правителями. На початку кар’єри обидва генерали були друзями й билися на одному боці. Сян Юй походив із нобілів. Великий і впливовий, гнівливий і гарячкуватий, не дуже розумний, він, проте, був гарним воїном і завжди очолював своє військо. Лю Бан походив із сільської родини. Він особливо не прагнув воювати, віддаючи перевагу жінкам і вину. Він був підступний, але умів знаходити найкращих стратегів, тримав їх біля себе як радників і прислухався до них. Завдяки цьому Лю Бан зробив кар’єру у війську.
У 208 р. до н. е. імператор Чу послав дві великі армії завоювати могутнє царство Цінь. Одна армія йшла на північ під командуванням Сун І та його заступника Сян Юя; друга армія на чолі з Лю Баном попрямувала до держави Цінь. Метою була чудова столиця Сяньян. Несамовитий і нетерплячий Сян не міг припустити, аби Лю Бан узяв столицю першим і очолив обидві армії.
І ось на північному фронті командувач Сун І завагався, чи посилати солдатів у бій. Розлючений Сян увірвався до намету Сун І, оголосив його зрадником, стяв йому голову й одноосібно очолив армію. Не чекаючи наказу, він залишив північний фронт і рушив на Сяньян. Він був упевнений, що є кращим солдатом і генералом за Лю, але, на подив, його суперник на чолі меншої, але мобільнішої армії першим узяв столицю. У Сяна був радник на ім’я Фань Цзен, який застеріг його: «Цей селюк (Лю Бан) завжди переймався лише багатством, жінками, але зараз, увійшовши до столиці, він не звабився на гроші, жінок і секс. Це означає, що в нього висока мета».
Фань Цзен спонукував Сяна вбити суперника, доки не пізно. Він запропонував йому запросити підступного селюка до свого табору під Сяньяном на бенкет і під час переможного танцю з мечами відрубати йому голову. Запрошення було послане, Лю клюнув і прибув на бенкет. Але Сян зволікав із наказом почати танець із мечами, а Лю тим часом устиг щось запідозрити, і йому вдалося втекти. «Ех! — зневажливо вигукнув Фань Цзен, зрозумівши, що Сян провалив їхній план. — Не можна покладатися на простака. Лю Бан ще заволодіє імперією, а нас усіх кине за ґрати».
Зрозумівши свою помилку, Сян із армією здійснив марш-кидок до столиці, наміряючись цього разу зітнути голову суперникові. Але Лю ніколи не бився, якщо йому не щастило, і він покинув місто. Сян увійшов до Сяньяна, вбив юного принца держави Цінь і спалив місто дощенту. Лю тепер став запеклим ворогом Сяна, і той переслідував його багато місяців, аж нарешті загнав у містечко, оточене фортечним муром. Через брак харчів військо було в сум’ятті, й Лю попрохав миру.
Знову Фань Цзен попередив Сяна: «Знищте його негайно! Якщо ви знову дасте йому вислизнути, потім пошкодуєте». Але Сян вирішив виявити милосердя. Він хотів доправити Лю до Чу живим і примусити колишнього друга визнати його зверхність. Однак Фань мав рацію: Лю вдалося використати переговори про капітуляцію для того, щоб відвернути увагу Сяна, й утекти з невеликим військом. Сян був уражений, що знову випустив суперника з рук, рушив за ним як ошалілий. В одному бою він полонив батька Лю, поставив старого біля лінії зіткнення й гукнув до Бана: «Здавайся, бо я зварю твого батька живцем!» Лю спокійно відповів: «Ми названі брати. Тож це й твій батько. Якщо ти заповзявся зварити свого батька, пришли мені миску супу!» Сян відступився, і боротьба продовжилась.
Через кілька тижнів у розпал переслідування Сян нерозумно розпорошив свої сили, і Лю раптово оточив його основну залогу. Уперше розклад сил змінився. Тепер уже Сян попросив миру. Головний радник Лю заохочував його покінчити із Сяном, розбити його військо, не виявляти милосердя. «Дати йому піти — це як підживлювати тигра, і він рано чи пізно зжере вас», — говорив радник. Лю погодився.
Почавши підлаштовані переговори, він домігся, щоб Сян послабив оборону, після чого наказав перебити все його військо. Сянові вдалося втекти. Один, без коня, знаючи, що Лю призначив велику винагороду за його голову, він надибав невеликий загін своїх солдатів, які відступали, і крикнув: «Я чув, що Лю Бан обіцяв тисячу золотих і володіння з 10 000 сімей за мою голову. Я хочу прислужитися вам». Потім перерізав собі горло і вмер.
Тлумачення
Сян Юй неодноразово демонстрував свою жорстокість. Він рідко вагався, якщо для досягнення мети треба було усунути суперника. Але з Лю Баном він діяв інакше. Сян поважав суперника і не хотів перемагати нечесно. Він хотів довести свою перевагу на полі бою, примусити розумного Лю здатися й служити йому. Щоразу, коли ловив суперника, щось змушувало його вагатися — фатальна симпатія чи повага до людини, яка колись була другом і товаришем по зброї. Але щойно Сян показав, що хоче усунути Лю, проте не зміг цього зробити, він підписав собі вирок. Лю не вагатиметься, коли ситуація зміниться.
Така доля чекає на кожного з нас, коли ми співчуваємо ворогові, шкодуємо його або сподіваємося на замирення, що заважає нам покінчити з ним. Ми лише підсилюємо їхній страх і ненависть до нас. Ми їх перемогли, вони принижені. Однак ми турбуємося про цих ображених гадюк, які колись уб’ють нас. Із владою так не поводяться. Підступних людей слід нищити, чавити, позбавляти шансу на повернення, аби вони не переслідували нас, а надто коли йдеться про колишнього друга, який став ворогом. Про смертельне протистояння закон каже: примирення неможливе. Лише одна сторона може перемогти, і перемога має стати тотальною.
Лю Бан добре засвоїв науку. Після поразки Сян Юя цей син селюка зробив блискучу кар’єру, ставши верховним головнокомандувачем у державі Чу. Поборовши наступного супротивника — колишнього правителя Чу, — він оголосив себе імператором, здолавши всіх на своєму шляху, і увійшов в історію як один із найбільших правителів Китаю, безсмертний Ґао-цзу, засновник династії Хань.