Той, хто хоче чогось досягти, не повинен виявляти милосердя.
Донька вельможі У Хоу народилася 625 року, і, як юна красуня, потрапила до гарему імператора Тай-цзуна.
Імператорський гарем був небезпечним місцем, де безліч гаремниць змагалися за місце фаворитки імператора. Краса і сильний характер уможливили їй перемогу, але, знаючи, що імператор, як і всі владарі, має химерну вдачу й може простісінько замінити її, вона дбала про своє майбутнє.
Вона звабила розпусного імператорського сина Ґао-цзуна. Однак, коли після смерті імператора Ґао-цзун зійшов на трон, У Хоу довелося за традицією і за законом розділити долю дружин і гаремниць покійного імператора. З поголеною головою вона пішла до монастиря. Протягом сімох років У Хоу планувала втечу. Вона потай спілкувалася з імператором і заприятелювала з його дружиною; завдяки цьому вона домоглася появи нечуваного едикту, який дозволяв їй повернутися до палацу і гарему. У Хоу підлещувалася до імператриці й спала з імператором. Імператриця не перешкоджала цьому: вона ще мала подарувати імператорові спадкоємця, і її позиції були вразливі, а У Хоу була цінною союзницею.
654 року У Хоу стала матір’ю. Якось імператриця прийшла провідати її, і, щойно вона пішла, У Хоу задушила власне немовля. Коли вбивство розкрилося, підозра відразу ж упала на імператрицю, бо вона там недавно була, а всі знали, яка вона ревнива. У цьому й полягав план У. Незабаром імператрицю звинуватили в убивстві та стратили. У Хоу стала імператрицею. Її чоловік, який звик проводити час у розкошах, радо передав віжки правління У Хоу, яку відтоді називали імператрицею У.
Хоча У тепер мала чималу владу, вона не почувалася в безпеці. Скрізь були вороги, і вона ні на мить не відпускала охоронця. Коли їй виповнився 41 рік, вона почала побоюватися, що її чарівна небога стане фавориткою імператора. У отруїла юнку, підмішавши глину їй до їжі. 675 року вона отруїла свого сина, який мав стати спадкоємцем. Наступного старшого сина — хоч і позашлюбного, але все одно кронпринца — трохи пізніше було вислано за сфабрикованим звинуваченням. І коли 683 року помер імператор, У домоглася визнання наступного сина недієздатним. Усе це призвело до того, що імператором був проголошений її молодший недолугий син. Завдяки цьому вона й далі керувала державою.
Протягом наступних п’ятьох років сталося багато палацових переворотів. Усі вони захлинулися, а змовників було страчено. До 688 року в У не залишилося суперників. Вона проголосила себе божественним нащадком Будди, і в 690 році її бажання здійснилося — вона отримала титул Святого і Божественного «Імператора» Китаю.
У стала імператором, бо нікого не залишилося з попередньої династії Тан. Тому вона протягом 10 років вільно правила в атмосфері відносного миру. 705 року, у віці 80 років, їй довелося зректися трону.
Тлумачення
Усі, хто знав імператрицю У, відзначали її енергію та інтелект. За тих часів навіть дуже амбітна жінка могла претендувати щонайбільше на кілька років у гаремі імператора, а потім доживала віку в монастирі. У поволі йшла до вершин влади — вона ніколи не була наївною. Вона розуміла, що вагання або миттєва слабкість могли означати кінець. Щойно на її шляху з’являвся новий суперник, У його вбивала, бо він убив би її. Імператори, що передували їй, так само приходили до влади, але У Хоу — у якої як у жінки майже не було шансів прийти до влади — довелося бути ще безогляднішою.
40-річне правління імператриці У було одним із найтриваліших в історії Китаю. Попри те що всі знають про її кривавий шлях до влади, у Китаї її вважають найздібнішою і найефективнішою тогочасною правителькою.
Священик спитав іспанського державного діяча й генерала Рамона Марію Нарваеса (1800—1868), який лежав на смертній постелі: «Чи прощає ясновельможний пан своїм ворогам?» «Мені нема потреби їх прощати, — відповів Нарваес. — Я їх усіх вистріляв».
Не випадково обидві історії, що ілюструють закон, пов’язані з Китаєм, бо його минувшина рясніє іменами ворогів, до яких виявили милосердя і які повернулися, аби переслідувати своїх толерантних суперників. «Знищ ворога» — це основна стратегічна засада Сунь-цзи (IV ст. до н. е., автора «Мистецтва війни»). Ідея проста: вороги бажають вам зла. Вони хочуть понад усе знищити вас. Якщо в боротьбі з ними ви заради милосердя чи надії на примирення зупинитеся, пройшовши половину або навіть три чверті дороги, то зробите їх більш рішучими, злішими, і колись вони візьмуть реванш. Вони можуть деякий час поводитися по-дружньому, але лише тому, що ви їх перемогли. У них єдиний вибір — вичікувати.
Отже, не майте жалю. Знищуйте ворогів дощенту, як вони знищили б вас. Мир і безпека прийдуть тоді, коли щезнуть ваші вороги.
Мао Цзедун, великий знавець Сунь-цзи і китайської історії взагалі, усвідомлював важливість цього закону. У 1934 році комуністичний вождь і приблизно 75 000 погано споряджених солдатів рятувалися втечею в безлюдних горах Західного Китаю від набагато більшої армії Чан Кайші, що згодом назвали Великим походом.
Чан намірився винищити всіх комуністів, і через кілька років у Мао залишилося менше ніж 10 тисяч солдатів. Однак іще до 1937 року, коли Японія вторглася в Китай, Чан вирішив, що комуністи більше не становлять загрози. Він припинив переслідування і зосередився на боротьбі з японцями.
За 10 років комуністи оговталися й розгромили армію Чана. Він забув давню мудрість про знищення ворога, а Мао — ні. Чана переслідували, доки він зі своєю армією не втік на острів Тайвань. Сьогодні на материковому Китаї від його режиму й сліду нема.
Мудрість «знищ ворога» давня, як Біблія: можливо, першим її застосував Мойсей, дізнавшись про неї від самого Бога, який розсунув води Червоного моря для євреїв, а тоді зімкнув води над переслідувачами-єгиптянами, «не залишивши жодного з них». Коли Мойсей повернувся з гори Синай із Десятьма заповідями і побачив, що його народ вклоняється Золотому тільцеві, він знищив усіх віровідступників. І перед смертю Мойсей сказав своїм послідовникам, які ось-ось мали ввійти до Обітованої землі, що коли переможуть племена ханаанські: «коли дасть їх Господь, Бог твій, тобі, то ти їх понищиш: обов’язково учиниш їх закляттям, не складеш із ними заповіту, і не будеш до них милосердний»[8].
Тотальна перемога як мета — аксіома сучасної війни, що її кодифікував Карл фон Клаузевіц, найбільший філософ війни. Аналізуючи кампанії Наполеона, фон Клаузевіц писав: «Ми наголошуємо на тому, що повне знищення сил ворога має завжди бути домінантним міркуванням… Щойно здобуто серйозну перемогу, не можна говорити про перепочинок… йтися може тільки про переслідування, про захоплення столиці, напад на резерв тощо — на все, що могло б допомогти й підтримати країну ворога». Це зумовлено тим, що після війни починаються переговори й переділ території. Якщо ж ви здобули лише часткову перемогу, то, звичайно, на переговорах ви втратите те, що здобули під час війни.
Отже, не залишайте ворогам вибору. Знищуйте їх і беріться до переділу теренів. Мета влади — повністю підпорядкувати ворогів, примусити їх коритися вашій волі. Ви не можете зупинитися на півдорозі. Коли не буде вибору, вороги будуть змушені виконувати ваші накази. Цей закон можна застосувати не лише на полі бою. Переговори — підступний змій, що поглине вашу перемогу, і тому не давайте ворогам можливості починати переговори, не обнадіюйте їх, не залишайте простору для маневру. Вони знищені та й годі.
Зрозумійте: у боротьбі за владу ви розворушите суперників, і у вас з’являться вороги. Серед них будуть люди, яких ви не здолаєте, які будь-що залишаться ворогами. Попри рани, яких ви умисно чи ненароком завдаєте їм, не сприймайте їхню ненависть як особисту. Просто визнайте, що мир між вами неможливий, особливо коли ви при владі. Якщо ви дозволите їм бути поруч, вони прагнутимуть реваншу з тією ж неминучістю, з якою день змінюється ніччю. Нерозумно чекати, доки вони викладуть свої карти. Імператриця У теж зрозуміла, що тоді буде запізно.