Після поразки в першій партії Фішер ще дужче нарікав на залу, камери, абсолютно на все. Він і на другу гру спізнився. Організаторам урвався терпець — йому зарахували поразку. Рахунок став 2:0 не на його користь. Із таким рахунком ніхто й ніколи не вигравав чемпіонат. Фішер таки випав із колії. Однак під час третьої партії, як пригадують свідки, у нього був жорстокий погляд, що Спаського занепокоїло. Попри яму, яку сам собі вирив, Фішер мав надто впевнений вигляд. Він припустився ще однієї серйозної помилки, як і в першій партії, але його самовпевненість змусила Спаського запідозрити пастку. Незважаючи на підозру, росіянин не зміг вирахувати підступу, і несподівано Фішер поставив йому мат. Власне, нетрадиційна тактика ошелешила суперника. Завершивши партію, Фішер схопився на рівні ноги й вилетів із зали, вдарив кулаком у долоню й крикнув своїм уболівальникам: «Я знищую його брутальною силою!»
У наступних партіях Фішер ходив так, як не ходив раніше — це не був його стиль. Тепер Спаський почав припускатися серйозних помилок. Програвши шосту партію, він заплакав. Один гросмейстер тоді сказав: «Тепер Спаському треба подумати, чи безпечно йому повертатися до Росії». Після восьмої зустрічі Спаському здалося, буцімто він зрозумів, що відбувається: Боббі Фішер гіпнотизував його. Він вирішив не дивитися Фішерові в очі, проте однаково програв.
Після чотирнадцятої партії він скликав нараду для своєї команди й оголосив: «Я відчуваю, як намагаються керувати моїм мозком». Він припускав, що апельсиновий сік, який спортсмени пили за шаховим столом, містив наркотики. Може, у повітрі розпорошили якісь хімікати. Нарешті Спаський публічно звинуватив команду Фішера в тому, що в стільці вмонтовано щось, що впливало на мислення Спаського. КДБ нашорошив вуха: Борис Спаський ставив у скрутне становище Радянський Союз!
Стільці розібрали і піддали рентгеноскопії. Хімік теж нічого в них не знайшов. Лише у світильнику знайшли двох здохлих мух. Спаський почав скаржитися на галюцинації.
Він не зміг продовжити змагання. 2 вересня Спаський визнав себе переможеним. Попри свій порівняно молодий вік, він так ніколи й не оговтався від цієї поразки.
Тлумачення
У попередніх зустрічах Фішера й Спаського Фішерові бувало нелегко. Спаський мав чудову здатність передбачати стратегію суперника і використовувати це проти нього. Він адаптовувався і швидко вибудовував напад, який вів його до перемоги не через сім, а сімдесят ходів. Він перемагав Фішера, бо прораховував гру на багато ходів уперед і як чудовий психолог ніколи не втрачав самоконтролю. Один майстер спорту з шахів сказав: «Він не просто шукає кращий хід. Він шукає хід, який виведе з рівноваги суперника».
Проте Фішер зрозумів, у чому ключ до успіху Спаського: він грав на передбачуваності, завдавав вам поразки у вашій грі. Тож Фішер у чемпіонаті вирішив перебрати ініціативу й вибити Спаського з рівноваги. Поза сумнівом, нескінченне очікування вплинуло на психіку Спаського. Проте особливо сильно вплинули навмисні помилки Фішера і вдавання, ніби ніякої стратегії в нього нема. Власне, він робив якусь мішанку зі старих схем, навіть за ціну програшу в першій партії й поразки в другій.
Спаський був відомий своєю холоднокровністю і самоконтролем, але вперше в житті він не зміг вирахувати суперника. Він поволі втрачав самоконтроль і здавався ненормальним.
Шахи зосереджують у собі квінтесенцію життя, бо, по-перше, для перемоги треба зберігати цілковитий спокій і бути дуже далекоглядним; а по-друге, гру вибудовують на схемах, послідовності ходів, які вже колись розігрувалися і повторяться знову з деякими варіаціями в наступних партіях. Ваш суперник аналізує ваші схеми й намагається передбачити ваші ходи. Не використовуючи передбачувані комбінації, на яких він міг би побудувати свою стратегію, ви отримуєте велику перевагу. У шахах, як і в житті: якщо люди не можуть зрозуміти, що ви робите, вони лякаються, і настає чекання, з’являються непевність, замішання.
Життя при дворі — це серйозна, меланхолійна гра в шахи, яка вимагає, щоб ми розставили фігури, продумали варіанти комбінацій, склали план, діяли за ним, парируючи ходи суперника. Іноді, проте, краще ризикнути і зробити химерний і непередбачуваний хід.
Найстрашніше — це щось несподіване і непередбачуване. Тому нас так лякають землетруси й торнадо: ми не знаємо, коли вони відбудуться. А як станеться стихійне лихо, ми із жахом чекаємо наступного удару. Меншою мірою, але так само впливає на нас непередбачувана людська поведінка.
Поведінка тварин укладається в певні патерни, і тому люди можуть полювати і вбивати їх. Лише людина має здатність свідомо змінювати свою поведінку, імпровізувати, долати тиск рутини і звички. Але люди здебільшого не реалізують ці можливості. Їм зручніше з рутиною: вони підкоряються тваринній природі, яка змушує їх повторювати усталені дії. Вони так чинять, бо це легше, і вони помилково вважають, що, якщо не чіпатимуть інших, ті дадуть їм спокій. Зрозумійте: владна людина наганяє холоду, навмисно турбуючи оточення, аби тримати ініціативу в своїх руках. Часом треба завдати удару без попередження, аби люди тремтіли, коли найменше на це чекають. Цей прийом владоможці використовували протягом сторіч.
Філіпо Марія, останній із міланських герцогів Вісконті в Італії XV століття, свідомо йшов усупереч своєму оточенню. Наприклад, він раптово починав панькатися з якимось надвірним, а потім, коли ця людина починала сподіватися на просування по службі, його принижував. Спантеличений, чоловік міг піти з двору. Але герцог знову його відкликав і починав ставитися доброзичливо. Ще дужче спантеличений, чоловік міркував, що його сподівання на підвищення стало надто видимим і образливим, передусім для герцога, і починав поводитися так, ніби він більше на таку честь не надіється. Тоді герцог вичитував йому за брак амбіцій і відсилав його геть із двору.
Секрет поведінки з Філіпо був простим: не намагайтеся дізнатися, що він хоче. Не пробуйте вгадати, чим йому догодити. Не виявляйте свою волю, а прислухайтеся до його волі. Потім побачите, що станеться. Серед замішання і невпевненості, які він створював, герцог володарював самовладно, без викликів і мирно.
Тактикою зверхника найчастіше буває непередбачуваність, але й служка може успішно нею скористатися. Якщо ви відчуваєте, що вас долають кількістю або заганяють у безвихідь, зробіть низку непередбачуваних ходів. Ваші вороги заплутаються й відступлять або припустяться тактичної помилки.
Навесні 1862 року, під час громадянської війни у США, генерал Стоунволл Джексон і 4600 солдатів армії конфедератів постійно шарпали більші сили федералістів у долині Шенандоа. Тим часом неподалік генерал Джордж Бринтон Мак-Клеллан на чолі 90-тисячної армії федералістів ішов на південь від Вашингтона (округ Колумбія), щоб узяти в облогу столицю конфедератів Ричмонд (штат Вірджинія). Минали тижні, а Джексон то виводив військо з долини Шенандоа, то повертав назад.
У його діях не було логіки. Чи збирався він допомагати оборонцям Ричмонда? Чи йшов він на Вашингтон, який залишився незахищеним у відсутність Мак-Клеллана? Чи рушить він на північ, щоб зчинити там розруху? Чому його невелике військо тупцяло на місці?
Нез’ясовні пересування Джексона змусили генералів федералістів відкласти похід на Ричмонд. Вони чекали на з’ясування ситуації. Тим часом південці встигли перекинути підкріплення до міста. Битва, яка могла знищити конфедератів, перетворилася на вічний шах. Джексон використовував цю тактику не раз, коли ворог кількісно переважав його. «Завжди вдавайтеся до містифікації, вводьте в оману і готуйте ворогові несподіванки, — говорив він. — …така тактика завжди виграшна, і маленька армія може так здолати велику».