Цей закон стане в пригоді не лише для ведення війни, але й на щодень. Люди завжди шукають мотиви ваших дій, щоб використати вашу передбачуваність проти вас. Зробіть цілком нез’ясовний хід, і вони перейдуть до оборони. Їх дратує те, що вони вас не розуміють, і в такому стані їх можна здолати.
Якось Пабло Пікассо зауважив: «Найкращий розрахунок — відсутність розрахунку. Щойно ви сягнули певного рівня визнання, інші починають гадати, нібито кожна ваша дія має розумне пояснення. Тому безглуздо заздалегідь ретельно продумувати свої дії. Краще бути примхливцем».
Деякий час Пікассо працював із арт-дилером Полем Розенберґом. Спочатку він давав йому волю в роботі зі своїми картинами, а тоді, ні сіло ні впало, сказав йому, що більше не даватиме йому своїх творів на продаж. Як пояснив Пікассо, «Розенберґ наступні дві доби думатиме — чому. Може, я приберігаю речі для іншого дилера? Я буду працювати і спати, а Розенберґ губитиметься в здогадках. За два дні він повернеться, з розхристаними нервами, стурбований, і скаже: “Зрештою, любий друже, авжеж ви не відмовите мені, якщо я запропоную стількись (і назве значно вищу суму) за ці картини замість того, що платив раніше?”»
Непередбачуваність — не лише зброя терору: щодня переінакшуючи свої схеми, ви непокоїте оточення і стимулюєте зацікавлення. Люди балакатимуть про вас, приписуватимуть далекі від істини мотиви і пояснення та не пускатимуть вас із думки. Урешті-решт, що химерніший ви маєте вигляд, то більшу повагу викликаєте. Передбачувані лише вчинки безнадійного аутсайдера.
Образ: циклон. Непередбачуваний вітер. Раптові стрибки барометра, нез’ясовні зміни напряму і швидкості. Захисту нема: циклон сіє жах і тривогу.
Авторитетна думка: Освічений правитель настільки загадковий, що, здається, він ніде не живе, настільки нез’ясовний, що неможливо знайти його. Він перебуває в бездіяльності вгорі, а його міністри тремтять унизу (Хань Фей, китайський філософ, III ст. до н. е.).
Іноді передбачуваність може зіграти вам на руку: створюючи для оточення звичні і зручні патерни, ви можете приспати їх. Вони все приготували згідно з їхніми упередженнями про вас. Цим можна скористатися пo-різному. По-перше, це створює димову завісу, зручний фасад, за яким ви можете підводити когось на облуду. По-друге, це дає вам змогу зрідка робити щось абсолютно протилежне схемі, збиваючи суперника з пантелику.
1974 року Мухаммед Алі і Джордж Форман мали змагатись у чемпіонаті з боксу у важкій вазі. Усі знали, що буде: Великий Джордж Форман намагатиметься провести свій удар-нокаут, а Алі пританцьовуватиме навколо нього, знесилюючи супротивника. В Алі була така схема ведення бою, якої він не змінював уже понад 10 років. Але цього разу здавалося, що Форман мав перевагу: у нього був нищівний удар, і, якщо зачекати, рано чи пізно Алі його відчує. А в прекрасного стратега Алі були інші плани. На прес-конференціях напередодні великого бою він заявляв, що збирається поміняти свій стиль і обмінюватися нокаутми з Форманом. Ніхто, зокрема й Форман, у це не повірив. Такий план — самогубство для Алі. Він, як завжди, розігрував комедію. Між тим перед боєм тренер Алі послабив канати навколо рингу, що зазвичай роблять, якщо боксер збирається вдаватися до нокаутів. Проте в такі заготовки ніхто не повірив, бо вважали, що це просто пастка.
На подив глядачам Алі зробив саме те, що обіцяв. У той час як Форман чекав, коли він почне пританцьовувати навколо нього, Алі атакував і завдав потужного удару. Цим він зруйнував стратегію суперника. Форман розгубився й почав виснажуватися, він уже не переслідував Алі, а з шалом намагався завдати численних ударів, одержуючи дедалі більше ударів від Мухаммеда. Нарешті Алі провів потужний правий крос і відправив Формана в нокаут. Звичка припускати, що людина завжди поводитиметься за усталеною схемою, настільки сильна, що навіть заява Алі про зміну стратегії не похитнула її. Форман потрапив у пастку, про яку його попереджали.
Попередження: непередбачуваність іноді може зіграти проти вас, особливо якщо ви — підлеглий. Іноді краще не турбувати людей — нехай їм буде зручно і затишно біля вас. Надмірна непередбачуваність може трактуватися як нерішучість або навіть як психічна проблема. Схеми могутні, і, порушуючи їх, можна налякати людей. Таку силу впливу слід використовувати розумно.
Закон 18.
Не муруйте фортеці на свій захист — ізоляція небезпечна
СУДЖЕННЯ
Світ небезпечний, і вороги скрізь — кожен змушений захищатися. Здається, найнадійніша для цього — фортеця. Але ізоляція не стільки захищає від небезпек, скільки наражає на них, бо позбавляє важливої інформації й робить помітною та вразливою мішенню. Краще йти до людей, знаходити союзників, спілкуватися. Юрба прихищає від ворогів.
Цінь Ши Хуан-ді, перший імператор Китаю (221—210 рр. до н. е.), був наймогутнішою людиною своєї доби. Його імперія була більша й потужніша за імперію Олександра Македонського. Він завоював усі сусідні королівства й об’єднав їх у величезну країну — Китай. Але в останні роки життя його мало хто бачив.
Імператор жив у величному палаці, збудованому на той час у столиці Сяньян. Палац мав 270 павільйонів, з’єднаних таємними підземними переходами, що давало імператорові змогу пересуватися по палацу так, щоб його ніхто не бачив. Щоночі він спав в іншій відпочивальні, а тим, хто випадково його бачив, негайно стинали голову. Лише кілька наближених знали, де він перебував, але тих, хто комусь відкривав цю таємницю, також страчували.
МАСКА ЧЕРВОНОЇ СМЕРТІ
Червона Смерть здавна спустошувала країну. Від жодної моровиці не бувало такої смертності й такого страху. Кров була її Аватарою і печаткою — почервоніння і жах крові. З’являлися різкі болі, раптові запоморочення в голові, а тоді з усіх пор кровотеча і — смерть… Прояв хвороби, її розвиток, кінець — усе тривало якихось півгодини.
Але принц Просперо був щасливий, небоязкий і прозорливий. Коли в його володіннях загинула половина населення, він закликав до себе тисячу бадьорих і безтурботних друзів із надвірних лицарів і подався з ними в далекий закутень — до одного фортифікованого кляштора. Це була чимала і могутня споруда, вивершена згідно з ексцентричним смаком найяснішого. Будівлю оточував міцний височезний мур, у якому була залізна брама. Зайшовши у двір кляштору, двірські поприносили горна, вершляги та позагвинчували болти в брамах. Аби запобігти раптовим спалахам розпуки й шалу, вони вирішили намертво закрити всі входи й виходи. В абатстві були чималі запаси харчів. Із такими запобіжними заходами надвірні цілком могли чинити опір моровиці. А світ назовні міг сам про себе потурбуватися. Тим часом нерозумно було журитися чи поринати в роздуми. Принц подбав про всі засоби для насолоди. Там були блазні, імпровізатори, балет, музики, а ще й краса та вино. Тож усе це, а також безпека були всередині. Поза муром була Червона Смерть.
Добігав кінця п’ятий чи шостий місяць відлюддя в розпал моровиці назовні, коли принц Просперо оранізував для тисячі друзів нечувано пишний бал-маскарад. Цей маскарад виявився розкішним видовищем…
…Бенкетування й далі вирувало, аж на дзиґарі вдарило північ… І так сталося, що, ще перед тим як замок вічув відлуння останнього удару, багато хто в натовпі веселунів побачив з’яву в масці, яка доти не привертала нічиєї уваги…
Це була висока кістлява постать, цілком сповита в могильний саван. Маска, що приховувала обличчя, нагадувала риси мерця. Жоден найпильніший розгляд не зміг би виявити ніякого підступу. Проте з цим можна було б змиритися на такому гульбищі. Але ж цей маскарадник вирішив удавати Червону Смерть. Його саван був заплямований кров’ю, а широке чоло і риси обличчя були покроплені багрецевим жахом…