Оскільки за своєю природою люди — соціальні істоти, влада залежить від соціальних взаємодій і поширення. Щоб домогтися влади, треба опинитися в центрі подій, як Луї XIV у Версалі. Усі події повинні замикатися на вас, ви маєте знати все, що відбувається на вулиці, і про всіх потенційних змовників. Небезпека приходить до більшості людей, коли вони відчувають загрозу. Тоді вони намагаються сховатися в якійсь фортеці. Але в такий спосіб джерело їхньої інформації звужується, і вони втрачають перспективу подій навкруги. Втрачаючи маневреність, вони стають легкою здобиччю, ізоляція робить їх параноїками. Як на війні і в більшості стратегічних ігор, ізоляція передує поразці й смерті.
У хвилини непевності й небезпеки треба подолати бажання сховатися. Натомість станьте доступнішими, поновіть давні зв’язки й налаштуйте нові, входьте у найрізноманітніші кола. Протягом століть зверхники так і чинили.
Римський державець Цицерон походив із родини збіднілих нобілів і мав невеликі шанси на владу, якби не знайшов собі місце серед керівних міських аристократів. Він чудово це зробив, вирахувавши всіх впливових осіб і їхні взаємозв’язки. Він був скрізь, усіх знав і мав розгалужену мережу зв’язків.
Французький урядовець Талейран так само грав у цю гру. Хоча він і походив із давнього аристократичного роду Франції, проте завше тримав руку на пульсі паризьких вулиць. Талейран полюбляв утертися в довіру до кримінальних типів, які постачали йому цінну інформацію. Щоразу, коли наставала криза і влада переходила з рук до рук — кінець Директорії, падіння Наполеона, зречення Луї XVIII, — Талейран не лише виживав, але й процвітав, бо ніколи не замикався у вузькому колі й завжди підтримував зв’язки з новим ладом.
Цей закон стосується королів, королев та інших верховних володарів. Щойно втрачаєте контакт зі своїм народом, шукаючи безпеку в ізоляції, назріває повстання. Ніколи не ширяйте у висотах, вважаючи, що можете відокремитися від найнижчих ешелонів. Тікаючи до фортеці, ви стаєте легкою мішенню для змовників, що розглядають вашу ізоляцію як образу і привід для повстання.
Оскільки люди — соціальні істоти, соціальні мистецтва, що сприяють вашому задоволенню від соціалізації, реалізуються тільки тоді, якщо ви постійно на видноті і в контакті з людьми. Що більше ви спілкуєтеся з ними, то більш милосердними і невимушеними ставатимете. А ізоляція робить ваші рухи неоковирними й провадить до ще більшої ізоляції, коли люди починають вас уникати.
1545 року великий герцог Козімо I Медічі вирішив увічнити своє ім’я й замовив фрески для головної капели собору Сан-Лоренцо у Флоренції. Він мав можливість вибрати багатьох чудових живописців і зупинився на Якопо да Понтормо. На схилі віку Понтормо хотів, щоб фрески стали архітвором і вінцем його творчості. Найпершим його рішенням було відгородити капелу муром, перегородками й запонами. Він волів, аби ніхто не стежив за творенням шедевру та не вкрав його ідеї. Він перевершить самого Мікеланджело. Коли до капели зайшли з цікавості якісь молодики, Якопо відмежувався ще більше.
Понтормо розмістив на стелі капели сцени з Біблії — створення світу, Адам і Єва, Ноїв ковчег тощо. У верхній частині середньої стіни він намалював Христа в славі, який воскрешав людей із мертвих у день Страшного суду. Художник працював над розписами 11 років, рідко виходив із капели, бо в нього розвинулася людофобія і страх, що вкрадуть його ідеї.
Понтормо помер, перш ніж завершив роботу, жодна фреска не збереглася. Але великий історик мистецтва Відродження, друг Понтормо, Вазарі бачив фрески незабаром після смерті художника і описав їх. Цілковитий брак пропорцій. Сцени накладалися одна на одну, постаті з одного сюжету раз у раз суміщалися з постатями з іншого. Понтормо захопився деталями і втратив відчуття загальної композиції. Вазарі покинув описувати фрески, зазначивши, що, якби він далі їх описував, «то, вважаю, я збожеволів би і заплутався в мальовидлі, і я думаю, що за 11 років роботи Якопо і сам заплутався, і заплутав усіх, хто ті фрески бачив». Ці твори не увінчали кар’єру Понтормо, а розвінчали її.
Ці фрески демонструють вплив ізоляції на людський розум: утрата пропорцій, занурення в деталі в поєднанні з нездатністю бачити загальну картину, екстравагантна потворність, яка ні до кого вже не промовляє. Очевидно, що ізоляція згубна і для креативного мистецтва, і для соц-арту. Шекспір — найвідоміший письменник в історії, бо як драматург, який писав для популярної сцени, він розкрився перед масами, зробив свої твори доступними для людей незалежно від їхньої освіти та смаку. Митці, які закриваються у свої фортеці, втрачають відчуття пропорції, їхні твори адресуються лише їхньому невеликому колу. Таке мистецтво залишається безсилим і в глухому куті.
І нарешті, якщо влада породжена людьми, вона неминуче посилюється від контактів із ними. Замість того щоб подумки опинятися у фортеці, дивіться на світ по-іншому: це просторий Версальський палац, де приміщення з’єднується одне з одним. Вам не слід відгороджуватися, навчіться легко входити в різні кола і виходити з них, змішуватися з різними типами людей.
Мобільність і соціальний контакт захистять від змовників, які не зможуть щось від вас приховувати, і від ваших ворогів, яким не вдасться ізолювати вас від ваших союзників. Ідучи палацом, ви приєднуєтеся до якихось груп у приміщеннях, не засиджуючись і не осідаючи в одному місці. Жоден мисливець не встигне прицілитися в таку рухому істоту.
Образ: фортеця. Цитадель на вершині пагорба — символ усього небажаного для всіх рівнів влади. Містяни видадуть вас першому-ліпшому ворогові. Відрізана від зв’язку та інформації, фортеця швидко впаде.
Авторитетна думка: Добрий і мудрий державець, охочий зберегти цей свій образ і уникнути нагоди для синів стати гнобителями, не будуватиме фортеці, аби вони покладалися на добру волю підданих, а не на міць цитаделей. (Нікколо Мак’явеллі, 1469—1527 рр.)
Майже за всіх обставин обирати ізоляцію неправильно і незручно. Не прислуховуючись до подій на вулицях, ви не зможете себе захистити. Єдине, чого не буде простіше робити під час постійних контактів із людьми, — це думати. Суспільство тисне, постійно схиляючи вас до конформізму, і, якщо не дистанціюватися від людей, ви не зможете до ладу осмислювати ситуацію. Як виняток у цьому випадку: ізоляція допоможе побачити перспективу подій. Багато серйозних мислителів формувалося у в’язницях, де єдине, що можна робити, — це мислити. Мак’явеллі спромігся написати «Державця» лише у вигнанні, де він ізольовано жив на фермі далеко від політичних інтриг Флоренції.
Є, проте, небезпека, що така ізоляція породить потворні й збоченські ідеї. Ви можете побачити перспективу в ширшій картині, але втратите при цьому відчуття власної мализни і обмежень. Що більше ви ізольовані, то важче вийти з ізоляції, коли вам це припаде до душі, ви й не помічаєте, що загрузаєте у ворушкі піски. Якщо вам потрібний час на роздум, удавайтеся до ізоляції лише в останню чергу та незначною мірою. Не зачиняйте двері повернення до громади.
Закон 19.
Знайте, з ким маєте справу, і не ображайте сторонню людину
СУДЖЕННЯ
У світі є різні типи людей, і не варто сподіватися, буцімто всі вони однаково реагуватимуть на ваші стратегії. Ви можете когось ошукати чи переграти, і він до скону прагнутиме реваншу. Вони — вовки в овечій шкурі. Тому обачно обирайте жертву або опонента і ніколи не ображайте й не обманюйте сторонніх людей.
ОПОНЕНТИ, ПРОСТАКИ І ЖЕРТВИ: ПОПЕРЕДНЯ ТИПОЛОГІЯ
Ідучи нагору, до влади, ви зустрінете багато різних опонентів, простаків і жертв. Найвища форма мистецтва влади — здатність відрізняти вовків від ягнят, лисиць від зайців, соколів від стерв’ятників. Якщо ви добре їх розрізняєте, то, щоб досягти успіху, вам не часто доведеться вдаватися до примусу. Але якщо ви дієте наосліп, то все життя шкодуватимете, що навіть дожили до цього. Украй важливо розпізнавати типи людей і діяти відповідним чином. Нижче подано п’ять найбільш небезпечних і складних типажів у джунглях, виокремлених майстрами минулого.