Порушення закону ІІ
Наприкінці 1910-х років кілька найбільших шахраїв Америки згуртувалися в шахрайське об’єднання з центральним осідком у Денвері, штат Колорадо. Узимку вони подавалися шахраювати до південних штатів. У 1920 році Джо Ф’юрі, ватаг цієї організації, працював на теренах Техасу, заробляючи сотні тисяч доларів за допомогою класичних шахрайських ігор. У Форт-Ворті він зустрів простака на ім’я Дж. Френк Норфліт, скотаря, власника великого ранчо. Норфліт потрапив на гачок шахрая. Він спокусився на обіцянку майбутнього багатства, зняв із банківського рахунку всі 45 000 доларів і віддав їх Ф’юрі та його спільникам. За кілька днів вони віддали йому його «мільйон», який виявився «лялькою», тобто парою справжніх доларових купюр, що прикривали нарізаний газетний папір.
Ф’юрі зі спільниками проробляв цей трюк сотні разів, і зазвичай ошуканий був настільки приголомшений власною дурістю, що тихо мирився з утратою грошей. Але Норфліт виявився несхожим на інших простаків. Він пішов до поліції, де йому сказали, що справа майже безнадійна. «Тоді я сам знайду їх, — заявив Норфліт детективам, — я дістану їх, навіть якщо на це доведеться витратити решту життя». Його дружина взяла на себе клопоти про ранчо, поки Норфліт шукав по країні тих, кого ті пройдисвіти також ошукали. Знайшовся ще один обдурений і вдвох вони впізнали в Сан-Франциско одного шахрая. Їм удалося кинути його за ґрати. Злочинець не захотів відсиджувати довгий термін і наклав на себе руки.
Норфліт не зупинявся. Він вистежив іще одного шахрая в Монтані, зв’язав його, як теля, і притягнув брудними вулицями до міської в’язниці. Джо Ф’юрі та його праву руку Спенсера він шукав не лише в США, але й в Англії, Канаді та Мексиці. Виявивши Спенсера в Монреалі, Норфліт біг за ним вулицями, але тому вдалося чкурнути. Ранчер ішов слідом і наштовхнувся на нього в Солт-Лейк-Сіті. Спенсер сам зізнався поліції у своїй провині, бо вважав, що так краще, ніж наражатися на гнів Норфліта.
Норфліт знайшов Ф’юрі в Джексонвілі, штат Флорида, і власноруч доправив його до суду в Техас. Але на тому скотар не зупинився і дістався до Денвера, задумавши знищити всю ватагу. Він витратив чимало грошей та рік свого життя на переслідування, але йому вдалося посадити за ґрати всіх керівників шахрайської зграї. Навіть ті, кого йому не вдалося схопити, настільки перелякалися, що самі прийшли в поліцію.
За п’ять років полювання Норфліт власноруч ліквідував найбільшу в країні спілку шахраїв. У результаті він збанкрутував, його шлюб розпався, але він помер задоволеною людиною.
Тлумачення
Більшість людей із покорою погоджуються з приниженням, якого вони зазнали від шахраїв. Вони отримують науку, що безкоштовних ланчів не буває і що вони самі стали жертвами жадоби легких грошей. Дехто, однак, на цьому не заспокоюється. Такі не поринають у роздуми про власну довірливість і жадібність, бо вважають себе невинними жертвами.
Вони здаються хрестоносцями, які боряться за справедливість і чесність, хоч насправді дуже незахищені. Обдурені, вони сумніваються, проте дуже хочуть надолужити втрати. Чи варта була застава ранчо Норфліта, крах шлюбу, роки позичання і життя в дешевих готелях його помсти шахраям? Норфліти в усьому світі заплатять будь-яку ціну за подолання свого сум’яття.
У всіх людей є відчуття незахищеності, і часто найкращий спосіб обдурити простака — зіграти на цьому. Але в царині влади все залежить від рівня, і особа, яка набагато менше захищена, ніж пересічний смертний, становить серйозну небезпеку. Будьте обачні: якщо ви вдаєтеся до обману або трюків, уважно вивчіть обраний об’єкт. Через незахищеність і тендітне его деякі люди не вибачають найменшу образу. Щоб зрозуміти, чи не маєте ви справу саме з такою особою, випробуйте її спочатку. Наприклад, легенько пожартуйте. Упевнена людина сміятиметься, а незахищена — відреагує на це, як на особисту образу. Якщо це справді такий тип, то ліпше пошукайте собі іншу жертву.
Порушення закону ІІІ
У V ст. до н. е. Цзюнь Ер, правитель Чень, мав рушити у вигнання. Він жив скромно, часом навіть бідно, очікуючи на повернення додому. Якось він минав край Чен, правитель якого, не знаючи його, повівся з ним грубо. Міністр правителя Шу Чан бачив це і сказав: «Цей чоловік — тямущий правитель. Нехай ваша високість трактує його дуже ввічливо, і він почуватиметься зобов’язаним вам!» Але правитель бачив перед собою лише тодішній пригнічений стан чоловіка, проігнорував пораду й іще раз вдався до образ. Шу Чан знову застеріг зверхника: «Якщо ваша високість не може поставитися до нього люб’язніше, то радше стратьте його, щоб уникнути клопоту в майбутньому». Правитель тільки покепкував із нього.
Через низку років Цзюнь Ер повернувся додому, і життя його змінилося. Він не забув, хто був до нього добрий, а хто був зухвалий у роки його бідності. Він анітрохи не забув, як трактував його правитель краю Чен. При першій же нагоді зібрав велике військо, рушив на Чен, загарбав вісім міст, зруйнував край, а його правителя відправив у вигнання, де колись був сам.
Тлумачення
Ніколи не можна знати напевно, з ким маєте справу. Сьогоднішня маленька людина може здобути владу завтра. Ми в житті багато забуваємо, але не образу.
Звідки правитель краю Чен міг знати, що Цзюнь Ер виявиться людиною амбітною, розважною, хитрою — злопам’ятним змієм? Ви б запитали: «А звідки він міг знати?» А як не міг знати, то ліпше було б не випробовувати долю. Безцільне кривдження людини нічого не дає. Стримуйте в собі бажання когось образити, навіть якщо людина здається слабкою. Задоволення нікчемне порівняно з небезпекою того, що колись ця людина матиме можливість помститися.
Порушення закону IV
1920-й був особливо невдалим роком для американських арт-дилерів. Великі покупці — покоління баронів-крадіїв минулого віку — постаріли й вимирали як мухи, а нових мільйонерів, що посіли б їхнє місце, ще не було. Справи посувалися так погано, що кілька найбільших дилерів вирішили об’єднати ресурси. Це було нечувано, бо зазвичай арт-дилери не ладнали між собою, як коти із собаками.
Джозеф Дювін, арт-дилер найбагатших американців, постраждав того року найбільше й вирішив приєднатися до гурту. Тепер у групі опинилося п’ятеро найбільших дилерів країни. Шукаючи нового клієнта, вони вирішили, що їхньою останньою надією був Генрі Форд, у той час найбагатша людина США. Форд мав іще тільки познайомитися з ринком мистецтва, але ж він був такою великою ціллю, що був сенс братися за нього спільно.
Дилери вирішили укласти список «100 найбільших художніх полотен світу» (усі вони були у власності цієї групи) і запропонувати деякі з них Форду. Навіть після першої покупки він міг стати найбільшим колекціонером у світі. Консорціум протягом кількох тижнів створив прекрасний твір: тритомник із дивовижними репродукціями картин і академічним супровідним текстом.
Наступним кроком був візит до будинку Форда в Діаборні, штат Мічиган. Простота його будинку здивувала дилерів: пан Форд був людиною дуже щирою. Він прийняв гостей у кабінеті. Переглядаючи книжки, він був вражений і висловлював захват. Збуджені дилери вже уявляли мільйони доларів, що ось-ось потечуть до їхніх скринь. Проте Форд відірвав свій погляд від книжок і мовив: «Панове, такі прекрасні книжки з чудовими кольоровими ілюстраціями мають коштувати купу грошей!» «Але ж, пане Форде! — вигукнув Дювін. — Ми й не сподівалися, що ви купите ці книжки. Ми їх принесли, щоб ви побачили ці картини. А книжки ми вам даруємо». Форд збився з пантелику. «Панове, — сказав він, — це дуже люб’язно з вашого боку, але я просто не уявляю, як прийняти такий прекрасний дорогий подарунок від чужих людей». Дювін пояснив Форду, що на репродукціях зображені картини, які вони сподівалися продати йому. Форд нарешті зрозумів. «Але ж, панове! — вигукнув він. — Навіщо мені оригінали, коли картини в книжках істинно прекрасні?»