Тлумачення
Джозеф Дювін пишався тим, що заздалегідь вивчав своїх потенційних клієнтів, виявляючи їхні слабкості й особливості смаку ще до зустрічі з ними. Надзвичайні обставини змусили його в ситуації з Генрі Фордом один раз знехтувати своєю тактикою. Йому знадобилося кілька місяців, щоб оговтатися від недооцінення клієнта — і з ментального, і з матеріального боку. Форд був невибагливою і прямолінійною людиною без достатньої уяви, аби її можна було обдурити. Відтоді Дювін витрачав зусилля лише на таких клієнтів, як Меллон і Морґан, — саме такі мудрагелі й могли потрапити в його тенета.
Здатність оцінювати людей і розуміти, з ким маєте справу, — найважливіша навичка на шляху втримання влади і її примноження. Без неї ви сліпі: ви будете не тільки кривдити тих, кого слід кривдити, а й уважатимете, що лестите людям, насправді їх ображаючи. Перш ніж братися до чогось, оцініть свою мету або потенційного опонента. Інакше змарнуєте час і припуститеся помилок. Вивчайте слабкості людей, шпаринки в їхньому панцирі, зони гордості й незахищеності. Дізнайтеся всі «за» і «проти», перш ніж почнете працювати з ними.
Наостанок два попередження: 1) судячи про опонента й оцінюючи його, ніколи не покладайтеся на інстинкти. Це буде вашою найбільшою помилкою, якщо ви покладатиметеся на такі неточні індикатори. Нема заміни збиранню конкретної інформації. Не шкодуйте часу й вивчайте опонента, шпигуйте за ним, згодом це дасть свій результат; 2) ніколи не довіряйте зовнішньому вигляду. Людина із серцем змії може прикриватися доброю маскою. Людина, що зовні задерикувата, насправді дуже боязка. Навчіться бачити суть людини крізь її зовнішні прояви. Не довіряйте тому, як самі люди себе подають.
Образ: мисливець. На вовка і на лисицю він ставить різні пастки. Він не кладе принаду там, де її ніхто не братиме. Він добре знає, на кого полює, його поведінку, схованки, діючи відповідно.
Авторитетна думка: Будьте певні, що нема таких людей незначних і непримітних, які не зможуть колись стати вам у пригоді, але, якщо ви їх ненароком зневажили, вони вам потім не допомагатимуть. Несправедливість часто прощають, зневагу — ніколи.
Наша гординя запам’ятовує таке назавжди. (Лорд Честерфілд, 1694—1773 рр.).
Незнання інших людей нічого гарного не віщує. Навчіться відрізняти левів від ягнят або платіть повною мірою. Усіляко виконуйте цей закон, скасувати його неможливо.
Закон 20.
Не беріть на себе зобов’язань ні перед ким
СУДЖЕННЯ
Лише дурень квапиться стати на чийсь бік. Не беріть на себе зобов’язань і не прилучайтеся до чужої справи — робіть своє. Зберігаючи власну незалежність, ви впливаєте на інших, налаштовуючи людей одне проти одного, примушуючи їх іти за вами.
Частина I. Не беріть на себе зобов’язань ні перед ким, але будьте всім потрібні
Якщо дасте людям змогу відчути, ніби вони можуть вами керувати, ви втратите владу над ними. Вони наполегливо намагатимуться заволодіти вами: тримайтеся подалі, і ви здобудете владу завдяки їхній увазі та відчайдушному бажанню. Дійте, як Єлизавета І: давайте їм надію, а не задоволення.
Єлизавета I стала королевою Англії 1558 року. Треба було чимало зробити, аби знайти їй чоловіка. Питання дебатували в парламенті, його обговорювали всі англійці. Вони часто не могли дійти згоди, хто повинен бути її чоловіком, але всі вважали, що шлюб має відбутися якомога швидше, бо королеві потрібний король, а королівству — спадкоємці. Суперечки вирували багато років. Найвродливіші й гідні королеви парубки країни — сер Роберт Дадлі, граф Ессекс, сер Волтер Релі — претендували на руку Єлизавети. Вона не знеохочувала їх, але ніби й не поспішала, висловлюючи суперечливі натяки щодо обранців. 1566 року парламент скерував до Єлизавети делегацію, кваплячи її із заміжжям, доки вона могла народити дітей. Вона не сперечалася, не позбавляла надій делегатів, але й надалі залишалася дівою. Делікатна гра Єлизавети зі своїми шанувальниками поступово перетворила її на об’єкт незліченних сексуальних фантазій і культового поклоніння.
Придворний лікар Саймон Форман описував у щоденнику мрії про дефлорацію королеви. Живописці зображували її в образі Діани та інших богинь. Едмунд Спенсер та інші поети прославляли Королеву Цноти. Вони називали її «імператрицею світу», «цнотливою дівою», яка править світом і урухомлює зірки. У розмові з нею багато залицяльників наважувалися на відверті сексуальні натяки, але Єлизавета й це не відхиляла. Вона робила все, щоб заохотити кандидатів, і водночас тримала їх на відстані.
У Європі королі й принци знали, що шлюб із Єлизаветою міг скріпити альянс із Англією. Її домагалися король Іспанії, шведський принц і австрійський ерцгерцог. Вона ввічливо всім відмовила.
Важливою дипломатичною проблемою в добу Єлизавети було повстання в таких Нижніх країнах, як Фламандія і Голландія, що тоді належали Іспанії. Чи не слід Англії розірвати альянс з Іспанією і вибрати Францію як основного союзника на континенті, заохочуючи Фламандію і Голландію до незалежності? Перед 1570 роком здавалося, що альянс із Францією — найрозумніший курс для Англії. У Франції було двоє відповідних чоловіків благородної крові — герцоги Анжуйський і Алансонський, брати французького короля. Чи побереться хтось із них із Єлизаветою? Кожний мав свої переваги, і Єлизавета підтримувала їхні надії. Питання роками залишалося невирішеним. Герцог Анжуйський кілька разів відвідав Англію, прилюдно цілував Єлизавету, навіть називав її пестливими іменами, і здавалося, що вона відповідала взаємністю. Тим часом, доки вона фліртувала з братами, було підписано договір, що скріплював союз між Францією і Англією. Перед 1582 роком Єлизавета відчула, що може перервати залицяння. У ситуації з герцогом Анжуйським їй після цього навіть полегшало: з дипломатичних міркувань Єлизавета не перечила залицятися чоловікові, який був їй фізично бридкий. Щойно мир між Францією і Англією був забезпечений, вона якомога ввічливіше спекалася набридливого герцога.
На той час Єлизавета була вже занадто старою, щоб мати дітей. Тепер вона могла прожити решту життя на свій розсуд і так і померла Цнотливою королевою. Вона не залишила прямих спадкоємців, але на її правління припадає доба незрівнянного миру й культурного розвитку.
Тлумачення
Єлизавета мала вагомі підстави не виходити заміж: вона була свідком помилок шотландської королеви Мері, її небоги. Шотландці були проти того, щоб країною правила жінка, й тому бажали, щоб Мері одружилася. Але іноземця за короля народ не хотів. Якщо обрати когось зі своїх шляхтичів, то почнеться страхітливе суперництво. Нарешті Мері зупинила свій вибір на лордові Данлі, католикові. Через це на неї заповзялися шотландські протестанти, й почалися нескінченні заворушення.
Єлизавета знала, що шлюб часто призводить до загибелі правительки: вийшовши заміж і уклавши союз із однією партією або нацією, королева виявилася б утягнутою в конфлікт зовсім не за власним вибором, конфлікт, який може її полонити або призвести до безглуздої війни. До того ж чоловік стає фактичним правителем і нерідко намагається позбутися своєї дружини-королеви, як от Данлі хотів позбутися Мері. Єлизавета добре засвоїла урок. У неї як у правительки були дві мети: не виходити заміж і уникнути війни. Їй удалося поєднати ці цілі, спокушуючи претендентів заміжжям, щоб скріпити потрібний альянс. Прийнявши пропозицію одного залицяльника, вона втратила б владу. Їй доводилося випромінювати таємничість і жадання, ніколи не знеохочуючи нікого, але й не піддаючись нікому.