— Сам ти дебільна ізотерика… Ще скажи, що це книжка про наркоту… — Але зрештою, невдячна то справа — вчити 38-річного чоловіка. Так… Але звідки ж тоді бралися у ній материнські інстинкти до нього? „Тварюка, поміняй монітор, в тебе й так одне око 0,3… Слухай, як ти можеш їсти таку гидоту?! Ходім, я щось вигадаю вдома…” і таке інше.
Якось зранку він, після проведеної бозна-де й бозна-з ким ночі, подзвонив Євці. Рештки шарової наркоти й туманних галюцинацій приємно погладили Євку через слухавку.
— Ти знаєш, -сказав він, — Я згадав ще про третю категорію людей. Я їх називаю якось типу Фрейди.
— Фройди, — виправила Євка.
— Не важливо. Вони пхають свій галімий психоаналіз, куди він тільки лізе…
— Це типу я?
— От чого ти все до себе ліпиш — що, інших людей нема?! Так от, ці підараси умудрилися залізи навіть в літературу. В літературу — цю сакральну річ!
— Так, — погодилась Євка, — інколи це ідіотсько. Я скажімо, не можу збагнути, що викладають на курсі „Психоаналіз в літературі” в моєму університеті. Просто модна фішка. І дуже мало компетентних людей.
Взагалі, вона часто пропонувала йому сходити до її знайомого аналітика, щось вирішити з цими депресіями нізвідки і впаданнями в прострацію ні з того ні з сього. Він ні в що не вірив. Йому було багато років. Він зустрів достатньо пафосних нікчем по дорозі, щоб викохати в собі такі „стійкі” позиції. Він не вірив ні Євці, ні в Євку.
— Знаю я тебе: сьогодні любиш, завтра — ні…
Євка на те промовчала: то ж дійсно була правда. Але правда передчасна й нецікава. Правда, яку його шлунок буде перетравлювати важко й нешвидко. Хоча… його буде шкода. І, як не дивно, шкода саме за те, що він у неї не повірив. Він не бачив у ній ні розуму, ні обдарованості, ні духовної сили.
— Красива замозакохана дівчинка… — казав він, проводячи пальцями по її тілу. Воно, мабуть, було останнім гачком, за який могли вчепитись підсліпуваті очі його збитої на старий матрац душі.
А Євка особливо й не напружувалась із цього приводу. Він будив у ній „домогосподарські інстинкти”: їй хотілося для нього готувати, створювати затишок, відкладати інтелектуальні амбіції в задню кишеню спокусливих штанців і зваблювати, зваблювати…
— Бачиш, яка я ідеальна? — питала вона, прикрашаючи чергову страву.
— Ти завжди така, чи тільки на початку?
— Ну… Я ж казала тобі, що почуття обов’язку в мене повністю відсутнє. Тож усе, що я роблю — мої найщиріші устремління. Все по-чесному, без моралі…
А потім він сказав, що вона вміє любити. „О, так, це я справді умію…” — гірко подумала Євка, а вголос промовила:
— На те я й 90-60-90.
— Хвалько… — зітхнув він. — І що ж мені з тобою робити?
— Ну нічого собі! Як то — що робити? Їсти я не прошу, поливати мене, як твій кухонний лопух, також не треба.
— О так, ти й сама кого хоч полиєш… — примружився він на згадку про свіжий секс у душі.
— Ну от. Бач, яка я самостійна. Так що все нормально… — Євка стояла в коридорі зовсім гола, обмотуючи шию його шарфом. — Личить?
— Так, дуже. Не знаю, куди дивився фотограф з тої твоєї еротичної сесії. Стільки класних речей можна було використати… — Він розмотав шарф із Євчиної шиї. — А з приводу того, що все нормально… Уже той факт, що ти звідкись взялася в моєму житті, уже щось ненормальне, ех…
Яка патетика.
Їх стосунки були схожі на один довжелезний буро-червоний шарф. Буро-червоним шарфом Євка обмотувала своє гарне тіло й бігала помешканням. Він на те дивився й придумував концепцію рекламної лінії шарфів.
— Все так еротично — нічого відверто не видно, і шарф ти просто ненавидиш за те, що він щось від тебе приховує, і…
Євка цілувала його. Їй було з ним добре. Настільки добре в ліжку, що вона з задоволенням стирчала на кухні, фаршируючи для нього шампіньйони. Потім вони їли шампіньйони в ванній. Придумали собі таку розвагу: він відкушує від гриба і дуже повільно жує, а вона в цей час пестить йому прутня.
— Який він насправді красивий! — чудувалась Євка, котра ніколи раніш не бачила обрізаних. — Ні, все дуже естетично — нічого зайвого!
Фразу „нічого зайвого” вони постійно крали один в одного.
— Я знаю, в чому прикол 90-60-90, — казав він, лежачи в ліжку й дивлячись на Євку, що вигиналася в дверному пройомі проти світла, — Як би ти не стала — нема нічого зайвого, і в той же час всього вистачає в тому просторі, який ти ділиш…
А потім, впродовж дня, зміни Євчиних думко-станів:
„Так, так, так.
Така от циклічність. Ледь не циклотомія. Троє чоловіків — три зовсім різні темпераменти. Три зовсім різні лінії стосунків. Одного з них кохаєш. От вона — російська рулетка. От вона — повнота проживання і пожирання. От тонкощі прожовування…”
Ще пізніше:
„О. О! Безпредметне кохання! Добре, Боже, як мені добре! Я легка, я вся лише з носків, і ці носки, ці шпиньки не торкаються асфальту!!! НЄЄЄЄЄЄЄЄ!!! А що, коли мене спитають, як я відношусь до наркотиків? Ну, на презентації спитають якій-небудь чого-небудь? Я їм скажу: ”А що ви хочете почути? „Наркотики — це зло”, чи „Ні, без мері-джейн я не видусила б і сторінки?” Га? Ну чого ви хочете, ви, підари? Ні, я ліпше скажу так: „Наркотики слід вживати для вивільнення несвідомого… Мені ж дай Боже його приборкати…” Е-е-е… Яка ж я марнославна. Зрештою, все пусте. Життя не лайно”.
Наркотиків Євка насправді не вживала. Чи майже не вживала. Однаково її життєвий уклад виглядав доволі непривабливо з позиції здорової психіки і стилю життя доморощеного супермена. Часом їй здавалось, що це в неї, а не в нього проявляється маніакально-депресивний синдром. Врешті, Євка хворобливо полюбляла сама собі ставити діагнози…
„Бля… Нам всім погано. Ми розповзлися по різних кутках, аби кривитися, крючитись від болю в середині і цідити крізь зуби: ”Боже, як все брудно… Все. Все. Все. Навіть те, що здавалось завжди чистим…” Я йду на побачення з ворогом, більше того — я сама прагну його зустріти після того… А-а-а… НАЩО?! Даню, коханий мій, чому ти так далеко?! Може, якби був тут, нудьга від одноманітності зафарбувала б увесь той бруд, як замальовують нудотно-зеленою дешевою фарбою матюки на паркані. Ми би просто їли і дивились дебільні фільми по тупих каналах. Ми би просто спали і змучено трахались… Так вимушено, щоб потім десь в метро ти сказав: „Ну от, в нас уже навіть сексу нормального не виходить!” І знову… О, Боже, ти знов би поїхав геть! Пані та панове, ЦЕ — ЛЮБОВ!”