Вони зустрічалися немовби раптово, наче мимохіть, ніби схоплені поривом нероздільної сутності…
Так було до того випадку, КОЛИ…
(Євка скривилась і на мить відсунула листа — вона терпіти не могла ні кульмінацій, ні розв'язок. Все так законно… Проте вона вже читала колись цього листа, тому знову взяла його до рук).
… випадково,
незбагненно,
неочікувано Той пропав.
Самовільно,
стихійно,
нахабно.
Щез тоді, коли напередодні вони незвично довго дивились у глибоке запівнічне небо, ловили зоряні відблиски в зіницях один одного, пірнувши у духмяне срібло трав. Той щез тоді, коли напередодні вони мовчали злагоджено, як ніколи… Він задрімав чомусь раніше за Тоя. А Той щез.
Один із них боязко не прокидався зранку. Один із них сонно кліпав очицями і мружився від яскравого світла. Потім, рвучко підвівшись, роззирався довкола, і зрештою, помітив безглузду ляльку, що лежала поряд у траві…
Ще пізніше його вуста безліч разів шепотіли просте ім'я, його очі дивились на безглузду ляльку. А Він Один падав зі скель, розчинявся в дощі, топився на сонці, витікав зі снів того часу, де вони були одним… якщо не зважати на палкі почуття між ними.
Згодом його очі дивилися на безглузду ляльку.
Його очі дивилися на безглузду ляльку.
Очі дивилися на безглузду ляльку, яка лежала поряд у ледь прим'ятій траві.
Нарешті прийшов біль.
Він брів мовчки. Навпроти хатинки Він уверг кам'яну брилу, викарбувавши на ній власноруч:
Довкола каменя Він насадив кущі чудових асфоделій.
А коли бувало сонячно і променисто, там завше сиділо щось однооке, однобоке, одноруке, одноноге і шістнадцятизубе.
"Привіт. Це Той. Інший.", — сказала тоді Євка, подзвонивши Дані. Вона, здається, тоді ще радісно повідомила йому про свою чергову подорож. Це значило, що Дані доведеться зайвих десять днів киснути в холодних дощах, чекаючи на Євку. "Що, шум? А голосів ти не чуєш?" — шпинила вона. "Ага, шиза активізується", — не упіймався Даня. "Ну дивись…"
І вервиця прожитих спільно днів за якийсь місяць по цій розмові. Все ковзнуло до залізничної банальності: спогади вкупі з чужими оповідями в журналі… все-все через запацяне скло псевдокупейного вагону. Бруківка чужого міста, бані сірого костьолу, мужик, що сцяє на стіну, згадка про Андруховича, станція Підзамче, станція нотаріус, все швидше і потворніше міняється місто, все кволіше ялозиться по вікні… І венозно-ліловим тлом тому всьому — думка про Даню. Чуттєвий спогад, що за якесь століття скінчиться фатальної сили оргазмом. Fatality. Даня любив це слово. Боже, які дурні діалоги веде якась маман з дитиною: "Ряську кушают кури, уткі", — "А гріби вабщє палєзни?", — "Вся єда палєзна!", — "Даже мухамори?!", — "Для животних — да…"
Самі ви животні. "Покуштуй з нами мухоморів". Фраза була взята з хорошої пісні хороших хлопців, і ніхто їй не здивувався в житті. так як не здивувався й карпатському шаманові, що його Євка вигадала торік, наслухавшись етнічного психоделу. Все-привсе мало існувати. І шаман (чи, точніше, відьмак), що гостив їх мухоморами, і бозна-що за істота в кущах з достеменною вагою смерті, і нескінченні хащі з голосами забутих людей…
— Е, кінчайте гнати, ви, придурки. Вас гребе, а нас це вже дістало! — Євка шукала в рюкзаку ароматичні палички, намагаючись не виказати свого страху і молячись усім богам на раз. Ні, нічого ж не станеться — вона бачила уривки з елевсинських містерій, свого сну напередодні… Вона намагалась його аналізувати і знайти проблему… Вона збагнула себе дитиною язичницької землі з усіма її духами… Вона бачила Божий собі захист із Духом святим… Не бійся. Тринадцята заповідь.
— Це — священні палички. Чувак з Тибету привіз. Відганяти духів… — в такі наївні побрехеньки діти перестають вірити ще в початковій школі, а потім років у сімнадцять-вісімнадцять починають в них фанатично кохатися. Євка вже й те переросла, але, заспокоюючи інших вішанням часнику при вході і малюючи димові хрести по кутках намету, ледь не почала співати ритуальних пісень. Яких, до речі, не знала. Просто, вигадуючи, долучалась до
великої
лісової
духовної
галюцинативної
(автентичної? гротескної?), (Боже, перегруз!)
е— лев-since-KOI
міcтерії, ім'я Якій. [……… ]
А зранку всі були хворі від почутих вночі "ну, наче людських" голосів і рухів довкола намету. Вранці трохи довелося шукати сокиру і знімати з дерев порозвішуване кимсь (а чи не Євкою?) шмаття… Вирішили покинути ту стоянку, вирішили покинути Карпати. "А, однаково моя дримба була нечутною в гірському потоці…", — подумала Євка.
Ми одружимося в церкві святого Етьєна, — написала Євка Дані із Іншої країни, сидячи на іншокраїнному ліжку. І відразу помітила сумну рибу на чужоземному дозволі рибалити карпів. Еге ж, схожа рибина була й на католицькому молитовнику, що його Євка поцупила у церкві святого Етьєна… Євка колупнула в носі й задумалась, яке сьогодні число. Каша у хворій ("больній") голові й таке ж гівно у шлунку, набитому незвичною дорогою їжею. Навть шара не радує. Фе, яка прилизана нудьга…Останній раз нефігово блювалося під традиційну музику з традиційним жиром і вином… "Боже, я ж кохаю його", — лізла в ніс думка зі спекотних провулків. "ну от вона, твоя річка Лу… Я тут, куди збиралася дістатись автостопом. А ні фіга — все відбулося суперцивільно. On fait ce qu`on veut, mais on depasse pas les regles…
Плювати, Євка таки провезе через митницю здоровенного ножа Дані в подарунок. І хрін він там що обріже, той ніж (il coupe l`amitie, чи як там та срака сказала? Ще вона сказала: "Странная какая-та дєвачька". Про Євку. А Євка так мріяла хоч із місяць не чути цього дикого юкрейніан рашена в селопристоличеному виконанні несимпатичних дибілів…
…Євка існувала в маленькому сільському будиночку, смакуючи дисципліну вкупі з равликами (ес-кар-го). Вона втішалася трохи замалим ровером, Еллою Фіцджеральд і грою в карти з дівчинкою на ім’я Мелані. Вона запихала гарячкові записки в конверти швидкісної пошти, потім їх відсилали татові в Україну. Потім тато (в Україні) передавав частину тих папірців Дані.