Там не буде жодного однофункційного предмета. Онлайн буде рівнозначною альтернативою живої присутності. Дискусії будуть ознакою незрілості й сумніву. Кожен індивідуум формуватиме своє макросередовище контактів за принципом симпатії та фоловерства в соцмережах. Етнос буде раритетом. Не буде світових релігій, тому що всі релігії будуть світовими. Відеоконференція буде домінантним засобом зв’язку. Ґендер буде наслідком самовизначення. Опанування ґаджетів буде критерієм успішності. Любов буде верховним і найпочеснішим абсолютом. Національні держави будуть симптомом відсталості. Креол буде найпоширенішою расою. Інтернет буде просто в оці. Смерть замолоду буде диковинкою. Наявність потомства буде заслугою. Слова «відходи» та «сміття» перейдуть у розряд застарілих. Сировинні економіки перекочують у підручники. Офіси будуть віртуальні. ДТП на шляхах вивчатимуть як одиничні випадки збою навіґаторів.
Це буде прекрасний світ. Я чудово себе в ньому знайду, тому що дуже мало зайвого буде в новому часі, а зараз я неабияк страждаю від непродуктивної втрати часу і пересувань. Стоячи на перешийку між старо- і новочассям, я щасливію від того, що застав обидва. Своє перше секс-знайомство я здійснив через газету інтимних оголошень. Мені довелося писати листа від руки, опускати туди фотографію, на якій я, ніби цвяхом прибитий, потім заклеювати конверт, іти на пошту і чекати цілий тиждень (як він довго тягнеться!) на відповідь і фотографію навзаєм. Я знаю, що таке зажована аудіокасета, і, як на зло, вона чомусь зажовувалася саме на тому куплеті, який найбільше припав до душі. Перш ніж іти до кінотеатру, я телефонував, аби дізнатися розклад сеансів. Я ще застав глухий звук падіння монетки в таксофон. Хвилюючим було очікування, коли в пункті для міжміських розмов операторка зверталася в зал:
— Дванадцята кабіна. Хто замовляв Мінськ?
І ти підходив до залізного апарата з диском, знімав слухавку і чув рівний неперервний сигнал, який до реанімації ніякого стосунку не має. Я з того покоління, яке на відеокасету записувало музичні кліпи і фільми з телевізора, разом із рекламами, хоча потім хто це дивився? Я проявляв і друкував фотокартки, на телепрограмі обводив ті передачі, які хотів подивитися, телефонував до бюра точного часу, ксерив телефонний довідник, відправляв термінову телеграму, купляв словники та видання афоризмів. Усе це я візьму з собою в новий світ, щоби жити довго і не спалювати дорогоцінного часу.
Старий час… Я вишукував дріб’язкові дитячі страждання й болі, щоби переродитися. Я підставляв під хлист усі свої найбільш вразливі й відкриті місця, аби зрозуміти, хто в цьому житті зі мною, а хто проти мене. Я залюбки розчаровувався в кумирах і вчителях, здивовано виявляючи, що вони теж можуть засмагати в купальниках. Я перестав просити порад, тому що хотів віднайти свій внутрішній компас, і він виявився геть невживаним. Мене почало вернути від того, що я був загальним улюбленцем. Я захотів свідомо деґрадувати, аби люди перестали любити мене і я тоді отримав би нагоду побачити себе справжнього. Що більшим ставав розмір моєї ноги і коміра, то більшою ставала паралельність мого світогляду до світогляду найрідніших людей, і це спричиняло істинні напади щастя. Виборсуючись із клейкого кокона, мені дедалі частіше щастило на алхімію, що перетворювала біль на красу нових дверей, які відчинялися лише мені одному. Щоби забути минуле, варто припинити думати про майбутнє. Перемацавши багато дверей і відчинивши лише деякі з них, я не знайшов іншого способу нейтралізувати минуле.