Останнє, що Іруся почула від Стефка:
— Ірусю, я дуже тебе люблю.
Вона надумала шаткувати капусту і дала Стефкові завдання начистити піввідра моркви. Стефко сидів над відром і дисципліновано виконував завдання. Він завжди слухняно виконував усе, що вона йому казала.
— Ірусю, я дуже тебе люблю, — того ранку він сказав цю фразу особливо інтимно.
Йому — 84. Їй — 80. Зморшки спотворили обидва обличчя, вони мало нагадують ті усміхнені гладенькі мордочки зі шлюбної фотографії, яка у старовинному паспарту висить над їхнім ліжком. Усе життя на відстані витягнутої руки. Усе життя в полі зору один одного. Усе життя одне на двох.
Привстаючи, Стефко відчув запаморочення. Приліг. Тисне в голові. Швидка. Блокада уколів. Заплющені очі. Безвільні руки. Легеневе глибоке дихання. Листопад за вікном. Швидко темніє. Пітьма заповзає в їхнє гніздо. Тьмяне настінне бра над ним. Недочищена морква у відрі. Брудний ніж.
Уперше в житті вона розгубилася. Не зрозуміла, що коїться. Він просто спить, правда? Поміряємо йому тиск. Ну і що, що високий. Він півжиття на клофеліні. У нього завжди високий. Стефку, ти мене чуєш? Ти спиш? Стефку! Я за ваткою. Вколемо. Ти мене чуєш?
Розгладжені зморшки. Спокійний вираз обличчя. Стомлене дихання. Ну і що, що не реагує! Відійдіть. Стефку, ти мене чуєш? Ти спиш? Відійдіть. Кому сказала — відійдіть.
Стефку!!! Стефку!
Стефку. Стефку… сте…
Все, що ти бачиш, — уже минуле. Все, що ти чуєш, — уже віддзвеніло. Все, що ти знаєш, — уже неважливо. Упали всі стіни і перепони. Усі відстані скоротилися до позначки нуль. Усі тривоги і сумніви вертають тебе до себе. Жодне дуло пістолета не цілиться в твоє чоло. Воно спокійне й молоде. Ти йдеш полем, на якому ще ніколи не був. Бавовняне поле. Пух літає проти сонця і лоскоче ніздрі. Ти виходиш на засекречену дорогу, яка приводить тебе в засекречене місце. Тут гуляють люди, яких ти ніколи не знав. Тут кожен має свою ванну, тому ніхто не плаче. Тут усміхаються собаки, які ніколи на тебе не гавкали. Тут немає храмів, тому що Господу не потрібне житло. Тут діти рюмсають лише через те, що ніколи не виростуть. Вода тут ніколи не псується, бо завжди тече. Тут слова не знають повторів, бо всі всіх чують. Тут не треба тягнути жереб. Ти приніс сюди тільки те, що робило тебе останнім із могікан. Тут немає прокурорів. Тут усі — боги, тому що всі прощають.
Ти нарешті не помітив неба. Ти і є небо.