"Я твоя, Нік", - повторила вона і ще раз почала показувати мені, наскільки повно і цілком мала на увазі ці слова. Коли, нарешті, вона знову лежала в моїх руках, я заснув,
Для неї було характерно, що на світанку вона вислизнула так тихо, що я лише невиразно усвідомлював її відхід. Коли я прокинувся, я був один, сонце було яскравим, а моє тіло все ще жадало її. Я потягнувся, підвівся з ліжка, вмився і поголився. Я все ще був у шортах, коли двері відчинилися і ввійшла Халін з підносом із чаєм та печивом у руці. У просторому халаті з поясом посередині вона поставила тацю на ліжко і налила гарячий міцний чай. Це розплющило очі і надихнуло. Вона сказала лише кілька слів, але її очі, глибокі й м'які, говорили багато про що. Коли я допив чай, вона зсунула тацю з ліжка, скинула халат і лягла поряд зі мною оголена.
"Припустимо, твій батько шукає тебе", - сказав я.
"Батько знає, що я тут з тобою", - сказала вона недбало. «Окрім того, він проводить більшу частину дня у молитві та готує своїх друзів на ніч».
Незважаючи на приголомшливу красу цього гладкого, засмаглого, стрункого тіла, що витяглося переді мною, а кирпаті груди так пікантно загострювалися, я відчув себе ніяково, думаючи про те, що може принести ніч.
"Мені все це не подобається", - сказав я вголос більше собі, ніж дівчині. «Я не вірю в йєті, але я не вірю, що Гхотак нічого не досягне».
"Він нічого не може зробити", - сказала вона. «Ми підемо з моїм батьком до підніжжя гір. Там було найнято кілька шерпів, щоб вони стояли на варті та стежили, щоб ніхто не входив у перевал у гори і ніхто не виїжджав до завтра».
Я знав, що в гори можна потрапити лише через вузький прохід у передгір'ях. Я крекнув на знак згоди, але не був задоволений. Халін притулилася до мого тіла, її руки лежали на моєму животі. "Я твоя, Нік", - пробурмотіла вона знову і притулилася ближче. Вона лежала поряд зі мною, дозволяючи моїм очам насолодитися її прекрасною маленькою фігурою, а потім вона підвелася і одягла халат.
«Батько поїде за годину до заходу сонця», - сказала вона.
"Я буду готовий", - відповів я. Вона пішла, не озирнувшись, а я одягнувся і вийшов. Вулиці були заповнені людьми, селянами зі своєю продукцією, вуличними торговцями та святими людьми, які суворо ходили на самоті. Я повільно йшов вулицею, безцільна недбалість моєї прогулянки маскувала далеко не випадкові цілі, які я мав. Старий патріарх був переконаний, що Готак упіймав себе в пастку своїм викликом. Я не був так впевнений у цьому. Я бачив тонку усмішку на губах ченця, коли Ліунгі прийняв виклик. Шерпи мали перешкоджати тому, щоб хтось входив або виходив з перевалу після того, як старий пішов у гори, або принаймні повідомити про це. І все ж таки Гхотак був ченцем, шанованою людиною, а це були прості люди. Він міг, я був певен, легко переконати їх пропустити його і нічого не сказати про це. Вони не збиралися не послухатися слів Святого. Якби це був його план, він знайшов би більше, ніж одного старого в горах, похмуро подумав я.
Розділ V
Я недбало рухалася до храму Гхотака, коли на певній відстані позаду помітила спалах світлого волосся. Я сповільнив крок і зупинився у вуличного торговця килимами. Швидкий погляд сказав мені, що світловолоса голова притяглася за возом для кіз. Я посміхнувся і пішов далі. Я був у храмі і обійшов його, повернувшись туди, де довгий зал для зборів майже з'єднувався із самим храмом. За довгим низьким будинком, у задній частині храму, я побачив вікна чогось, що нагадувало житлові приміщення. Це було те, що я шукав, і я підкрався ближче і зазирнув усередину. Я побачив кімнату, досить велику, мізерно обставлену в суворій обстановці, яка личить ченцю. Інша кімната вела за першу. Я швидко пішов далі, перш ніж хтось пройшов, обігнув храм і повернувся надвір. Я побачив, що Хіларі Кобб ховалася за ріг будівлі. Я перейшов вулицю, вискочив за ріг і мало не впав на неї, коли вона стояла притиснута. навпроти стіни.
Я сказав. - "Що, чорт забирай, ти робиш?" «Граєш у детектива? Дитино, тобі потрібно багато чого навчитися, як за кимось вистежувати».