Нарешті мені довелося зупинитися. Я був у холодному поті, і в мене переривалося подих. Я зупинився, і клята кобра вдарила знову. Я впав назад і відчув, як її ікла вп'ялися в тканину моїх штанів. Вони розірвалися, коли я впав. Я зрозумів, що марно підвівся на ноги. Мої рефлекси покращилися, коли я втомився, а кобра була блискавичною, як завжди. Вона рушила вперед по землі, а я позадкував, відштовхнувся від стіни і виявив трохи доданого місця, коли вона повернулася і піднялася в повітря. Вирваний рукав моєї сорочки вільно звисав з моєї руки, і коли він ударився об мою шкіру, у мене раптово виникла думка, відчайдушна думка останнього шансу. Я притулився до стіни, на мить поза межами досяжності, і зірвав сорочку. Простягнувши її переді мною, як тореадор простягає бику свою червону мулету, я повільно рушив уперед. Кобра похитнулася вище, її каптур був повністю відчинений. Я переставляв сорочку вперед та назад. Вона зачекала мить, а потім ударила, її ікла вп'ялися в сорочку. На коротку мить, не більше секунди, її ікла вп'ялися в тканину. Я стрибнув уперед, обгорнувши обидва рукави сорочки навколо голови змії, обгорнувши тканину навколо смертоносного рота та голови. Кобра звивалася і корчилася в повітрі, люто змахуючи хвостом. Я схопився за хвіст змії і почав крутити змію широкою дугою, дозволяючи відцентровій силі тримати його тіло витягнутим майже по прямій лінії. Навіть коли вона продиралася крізь тканину навколо голови. Я сильно замахнувся і вдарив її об стіну. Сорочка, обгорнута довкола його голови, пом'якшувала удар, але цього було достатньо, щоб на мить оглушити його. Я знову замахнувся змією, цього разу вдаривши її об землю. Я впустив хвіст і щосили вдарив ногою по голові кобри, тепер майже вільної від сорочки.
Страх і гнів захлиснули мене, коли я наступив на голову змії, вдавив її в землю, тупав і розтирав, доки ґрунт не став червоним. Я нарешті зупинився. Смертельний вбивця все ще смикався у нервових спазмах після смерті, але я не ризикував. Обережно, носком черевика я перевернув змію і побачив, що її голова справді стала сплющеною і неживою. Я підняв очі й побачив тишу й велику кількість осіб, що дивилися на мене. Все було скінчено, і я живий. Я відчув, як тремтять мої руки. Відступивши назад, я притулився до стіни ями, коли холодний піт раптово огорнув моє тіло. Руки тяглися до мене. Я схопився за них і мене витягли з ями. Смерть, жахлива смерть, промайнула повз мене, коли я подивився на неживе тіло кобри. У животі раптом стиснулися вузли, і я назавжди запам'ятав цю маленьку яму.
Але я ще не закінчив, я озирнувся і виявив, що за кілька футів від мене стоїть Гхотак з безпристрасним обличчям, хоча я міг прочитати за ним лють. І все ж, хоч би як він був злий, він був досить спритним, щоб витримати.
"Каркотек сказав", - сказав він, розкинувши руки. «Іноземець сказав правду. Він не вбивав змію».
"І я скажу вам більше", - перебив я, кричачи натовпу. «Я піду в гори цієї ночі. Я зроблю те, що зробив патріарх Леунгі і повернуся. Я доведу вам, що йєті немає і що Готак не говорить від імені духа Каркотека. Каркотек не хоче, щоб ви відкрили свою землю для прибульців. Коли я повернусь, ти дізнаєшся правду».
Гхотак насупився. Я знову відволік його. На цей раз він мав піти з ним.
"Храмові дзвони покличуть вас завтра", - сказав він натовпу. «Ще раз слово Готака було оскаржене, і ще раз дух Каркотека має відповісти. Сніг у горах знову стане червоним, запам'ятайте мої слова».