"Я боюся, Нік", вона знову здригнулася. "Боюсь, це повернеться".
"Чомусь я так не думаю", - відповів я. Тут є кілька дуже цікавих аспектів. Єті, очевидно, живий, але я теж».
"Зараз не час для загадок", - сказала вона. "Що це має означати?"
«Ми маємо визнати, що ця проклята штука реальна», - сказав я. Але він не напав на мене. Він напав на ваш табір. Він не вбиває і не атакує, тому що Дух Каркотека наказує йому це робити. Він убиває без розбору. Якщо це пов'язано з чимось, я тримаю парі, що це Гхотак. "
«Ніхто не міг контролювати цю істоту, Нік, – заперечила Хіларі.
«Не контролювати, як ви це маєте на увазі, не як мати дресировану собаку», - сказав я. «Але є всі види контролю. Чомусь я не думаю, що він переміщається повністю сам собою».
Хіларі встала. Вона дивилася на сніг, який тепер падав у пекучій, кусаючій, похилій люті. Інші вершини були майже невидимі через білу завісу.
«Це кривава хуртовина, Нік, - сказала вона. Ми ніколи не повернемося сюди. То була б вірна смерть. Адже ми не могли бачити тріщину перед собою».
Вона обернулася до мене і схопила мене за руку. «Боюсь, Нік, - сказала вона. "Я боюсь."
«Доведеться підвестися», - сказав я. «Нам потрібно буде знайти місце, в якому ми зможемо заночувати, доки воно не вибухне. У мене достатньо їжі та кави, щоб протриматися два дні. Опівдні все може статися. Давай, де вся ця твоя рішучість?
«Бісове бажання зникло», - сказала вона. «Я думаю, це прокляте створіння налякало мене до смерті».
Я взяв її за руку. "Збери своє спорядження і приступимо до полювання", - сказав я. «Чим довше ми чекаємо, тим менше у нас шансів знайти щось». Вона кивнула, і за кілька хвилин ми вже дерлися на гору. Ми зупинилися, щоб забрати мою ковдру та їжу, а потім рушили далі. Сніг і мінусові температури в поєднанні хлестали нас по обличчях укусами холоду, болю, що жалить, і кожен крок був подібний до того, що вам в обличчя кидали жменю гострих каменів. Я вибрав вузьку стежку вздовж прямовисної крижаної стіни на випадок, якщо вона призведе до великої тріщини між двома льодовиками. Якби ми змогли знайти там місце, ми були б хоч трохи захищені від люті вітру. Виступ звужувався, і стежка йшла вгору вздовж урвища. Раптом він розширився, і я опинився на невеликому плато. У стіні скелі з'явився темний силует, і я рушив до нього крізь білу завісу. Підійшовши до нього, я побачив, що це вхід у печеру в скелі.
"Сюди, Хіларі", - схвильовано крикнула я. "Давай." Я ввійшов у печеру, низько нахилившись, щоб пройти невеликим входом. Він був сухий, чистий і, очевидно, колись використовувався іншими мандрівниками, тому що біля однієї стіни були складені дрова. Я не міг стояти прямо всередині, але він був футів п'ятнадцяти завглибшки і десять футів завширшки. Ми розпалили багаття біля входу в печеру, відразу за сніговою лінією, що швидко накопичується зовні. Вітер підтримував тепло, що поверталося до печери, і за годину в печері стало так само тепло, як у вітальні котеджу. Ми зняли верхній одяг і розстелили його на землі, щоб дати йому висохнути. Хіларі заспокоїлася, і під верхнім одягом на ній був помаранчевий светр і темно-сині штани. Вона весело балакала про своє минуле, своє домашнє життя в Англії, і ми обмінювалися анекдотами та історіями. Це була інша Хіларі Кобб, тепла, життєрадісна дівчина без ворожої агресивності, і це прокоментував.
«Це ви, мерзотники, робите дівчину агресивною», - сказала вона. "Ніколи не думаєш, що дівчина може щось робити правильно".
«Але є багато дівчат, які приймають це і не мають повного бажання змагатися і доводити речі», - заперечив я.
«Думаю, я просто не з них», - рішуче сказала вона, і я посміхнувся, коли побачив, що її гнів миттєво спалахнув.
"Я знаю", - сказав я. «Ось чому ви пішли за мною сюди».
"Ну так, але тільки частково", - відповіла вона.
"Що ти маєш на увазі?"
Вона обернулася і втупилась у мене своїми прекрасними блакитними очима, широкими і круглими. Її зухвалий ніс та прекрасна шкіра сяяли у відбитому світлі вогню.
"Ти повіриш мені?" - спитала вона без посмішки. Я кивнув головою.
«Чесно кажучи, я хвилювалася за тебе тут одного, - сказала вона. «Думаю, це була суміш двох бажань. Мені потрібна моя історія, і тобі краще не забувати про це. Але після того, як я побачив тебе в поєдинку з цією жахливою змією, я зрозумів, що ти був кимось екстраординарним, і все, що привело тебе сюди, було важливим. І я відчував, що ти робиш це самотужки, і це чомусь було неправильно».