Я перекинувся на спину, лежачи на землі, направив гвинтівку вліво і вистрілив лівою рукою, не намагаючись прицілитися, просто пустивши трохи свинцю в повітря. Коли троє інших підійшли до мене і підняли гвинтівки, я вистрілив у них з пістолета зі лежачи. Великий Люгер тричі гавкнув, і всі троє впали.
Рожеве сяйво від освітлювальних ракет повністю зникло, і тільки місячне світло грало на темних тінях пагорбів. Мені довелося дізнатися скільки.
Я взяв ракетницю і знову запалив ніч рожевим, нереальним світлом. Я побачив дві фігури на півдорозі до пагорба, а потім помітив третю людину, яка сиділа на галявині біля схилу пагорба і швидко розмовляла в польовому радіо.
Я насупився. Гірські бандити із польовим радіо? Бандитизм у китайській глибинці, мабуть, став дуже сучасним. Я ретельно прицілився, і тіло чоловіка, здавалося, підстрибнуло у повітрі, коли він наполовину обернувся і впав назад на землю. Я повернув Вільгельміну вліво і пролив серію пострілів у кущ. Фігура підвелася і нахилилася, щоб перебратися через невеликий кущ. Ще дві постаті вирвалися з укриття і попрямували назад у пагорби. Для одного з них це було помилкою. Інший зробив це, коли спалах згас.
Я спокійно лежав і чекав. Нині не час для дурних ходів. Щоб перестрахуватися, я повернувся туди, де лежав обличчям униз один із бандитів. Підставивши його перед собою, я встав і вийшов із кущів. Пострілів не було, я тримав китайця перед собою ще кілька футів, а потім упустив неживе тіло. Я гукнув Риту і побачив її в місячному світлі, коли вона виходила з-під вантажівки.
"Що Ви шукаєте?" - спитала вона, коли побачила, що я перебираю одяг мертвого китайця.
"Не знаю", - сказав я. «Бандитів із ракетницями, я можу зрозуміти. Ракетницю дістати досить легко. Польове радіо – це щось інше».
Усередині одягу чоловіка я виявив невеликий гаманець, а всередині – посвідчення особи.
"Майор Су Хан Ков з китайської армії", - прочитав я Ріті вголос. «Тримаю в заклад, що решта теж китайська армія, одягнена, щоб виглядати як бандити».
"Але чому?" - Запитала Рита. "Навіщо атакувати вантажівку?"
"Не знаю чому", - відповів я. «Але я знаю, що він кликав когось по рації на допомогу, і нам краще забиратися звідси до біса».
"Хіба Чунг Лі не гарантував Єнкі нашу безпеку?" - Запитала Рита. «Може, вони справді бандити. Може, вони напали на невелику групу чи штабну машину і вкрали це посвідчення особи та польове радіо».
"Можливо", - довелося визнати. Але бандити зазвичай не атакують військових частин. Більшість із них навіть не вміють працювати на польовому радіо. У мене знову не було відповідей, лише підозри. Ми доїхали до вантажівки, і я порився в панелі приладів. Я знайшов те, на що сподівався, – мапу місцевості. Маленька річка, з якою ми грали в тег, вилась прямо в Єнкі.
«Це все, – сказав я. «Ми виходимо з вантажівки та йдемо річкою». Носилки, збудовані з важкого полотна з дерев'яним каркасом, перетворилися на компактний маленький пліт, і ми з Ритою несли його у воду. Річка була тепла і не дуже глибока біля берега. Ведучи носилки з Карлсбадом, ми стояли біля берега, багато часу йшли, трохи плавали. Коли річка наближалася до дороги майже милю, ми попливли до середини річки, тримаючись за носилки з кожного боку і ведучи пацієнта водною стежкою.
Я бачив, як дорогою рухалися армійські вантажівки та мотоциклісти. А потім я побачив групу людей, одягнених приблизно як гірські бандити. Але вони рухалися, як солдати, швидко та точно. Я був радий, що ми не намагалися їхати далі у вантажівці.
Ми знову попливли до берега, коли річка відійшла від дороги, і ми трохи відпочили. Потім ми пішли далі, поки небо не почало світлішати. Я знайшов велику групу дерев, що нависали над річкою і заслонені від дороги. Ми принесли Карлсбада та носилки до одного з низько висящих дерев. Він дихав рівно, але в іншому не змінився. Коли зійшло сонце, ми з Ритою лягли на м'яку болотну траву під товстим листям дерева.