"Привіт, Янки", - сказала вона дуже британським голосом. "Я шукала тебе. Я тільки-но залишила нашого друга Гаррі Енгслі. Мене звуть Хіларі Кобб, Manchester Journal and Record».
Наскільки я міг бачити, Енгслі не сказав, що його заклятий ворог-журналіст - страшенно приваблива дівчина. На ній були штани, за якими можна приховати безліч гріхів, але ноги у неї були довгі, а груди піднялися над парком, що було своєрідним досягненням. Я спостерігав, як її очі блукали за покупками, які я тягав з магазину.
"Збираєтеся зайнятися альпінізмом?" - Вона посміхнулася, крокуючи поряд зі мною. «Я думаю, нам краще трохи поговорити, Янко. Я хотіла б допомогти тобі, якщо ти співпрацюватимеш зі мною».
Я швидко помітив, що вона була однією з тих активних, агресивних британських дівчат, які торпедують свою привабливість своєю бульдожою рішучістю бути абсолютно нежіночою. У мене не було настрою на щось докучливе, і я вирішив швидко її виправити.
"Ти б забула про мене, люба", - сказав я. "Зроби вигляд, ніби ти мене ніколи не бачила".
«Мене звуть Хіларі, – рішуче сказала вона.
«Добре, Хіларі, – сказав я. «Подивися, який я приємний. А тепер будь ласка. Якщо я отримаю тобі історію, я розповім тобі, коли повернуся сюди».
«Не будь дбайливим», - різко сказала вона. «Ваша присутність тут – це вже історія. Крім того, я надто довго була поряд, щоб чекати відстрочки. Тут відбувається щось грандіозне. Ми зрозуміли це, коли дізналися, що Гаррі Ангслі був відправлений сюди. Тож не треба». Я не боюся цього великого, жорстокого ведмедя, старовини. Хіларі це не відлякує».
До неї була ворожість, яка одразу мене насторожила. Я завжди не любив ворожих жінок. Вони завжди вели війну між статями, зазвичай винаходячи уявні зневаги, щоб боротися за них.
«Я наполегливо рекомендую вам співпрацювати зі мною», - сказала вона, блиснувши сліпучою усмішкою. Незважаючи на дратівливе ставлення, вона мала гарне обличчя.
«Звучить як загроза, лялечка», - прокоментував я, блукаючи по засніжених вулицях.
«Рада», - вона знову посміхнулася. «Я можу влізти вам у вашу справу різними способами, і я це зроблю, якщо ви не впустите мене, як ви, янкі, кажете. Я можу бути зовсім неприємною».
"Ти вже це доводиш", - прогарчав я. «А тепер я дам тобі невелику пораду, лялечка. Заблукайся».
Вона зупинилася, і я пішов далі, відчуваючи світло її очей за спиною. Я завжди відчував неприязнь, коли зустрічав дівчину з її обличчям та таким ставленням. В інших умовах я б спробував змінити цю ворожість на щось тепліше.
. Тут я був занадто роздратований, щоб турбуватися про щось, крім як отримати кімнату в місцевому готелі. Енгслі звелів їм приготувати одну, і вони зробили це - приготували маленьку кімнатку з квадратним вікном. Готель був не що інше, як велику переобладнану стайню, але в ній було тепло і можна було поїсти. Я поклав спорядження в свою кімнату і спустився вниз, щоб перекусити, переступивши через двох курчат, що сидять на нижній сходинці дерев'яних сходів.
Вогонь спалахнув у великому каміні збоку кімнати. У мене був стейк з яка, який залишав бажати кращого, і деякі з основних непальських продуктів, стару добру картоплю. Місцеве пиво, тепле пиво під назвою чанг мене мало хвилювало, і я переключився на чай, принаймні, міцний. Я не закінчив вечерю, коли побачив, що вона спускається сходами і прямує до мене. У готелі було близько дванадцяти кімнат, і я припускав, що він буде в одній із них. На ній був блакитний вовняний светр, груди якого різко піднімалися вгору та назовні, а ноги були повними, але гарної форми. Її волосся, раніше приховані капюшоном парки, було попелясто-русявим і коротким. Я дивився, як вона наближається, і дозволив своєму погляду поринути в неї, безсоромно затримуючись на повних набряклих грудях, коли вона зупинилася біля столу.
Вона чекала, звузивши очі, холоднокровно спостерігаючи за мною, підібгавши губи.
"Закінчили?" – нарешті сказала вона.
"Гарне обладнання", - прокоментував я між шматочками стейку з яка. «Шкода, що це не на якійсь іншій дівчині».