Оригінальну трійцю в камері творили три судді: Ганінчак, Мисловський (?) і Мінц, що всі три зголосилися добровільно, як і сотні інших, до реєстрації та до сподіваної праці в головнім судовім будинку при вул. Баторія. Звідти поперевозили всіх тих суддів до різних львівських тюрем, і так згадана трійка попала до нашої камери. Спочатку вони всі три трималися зовсім відокремлено від інших, нічого з ніким не говорили і вважали, що їх «затримали» через якесь непорозуміння та що їх кожної хвилини звільнять. Коли я прибув у камеру, вони сиділи в ній вже три дні, а проте всі три мали на собі тверді ковнірці з краватками, що їх скидали тільки вночі. А що в камері було душно, то їх ковнірці виглядали так, якби їх хто витягнув псові з зубів. Тримали вони «фасон» аж до того моменту, як почули від мене, що вже в неділю 24. 9. багато інтеліґентів-львовян поприходило до церков і костелів без ковнірців і краваток та в старих, витертих убраннях. Після того вони незамітно свої ковнірці поскидали. Цікава ще й та обставина, що суддя Мисловський (за точну передачу його прізвища не ручу) був працівником польського консуляту в Києві аж до часу його скасування, а проте й він не орієнтувався в тому, що таке совєтський режим, бо сам віддався йому в руки. А тепер усіх без вийнятку суддів нова влада виарештувала і нищила, без уваги на те, чи вони вели колинебудь які судові розправи проти комуністів, чи ні. Найбільш роззброював нас своєю наївністю суддя Мінц (мабуть жид). Суддя Ганінчак, що для карієри змінив метрику (його брат був по першій світовій війні в еміграційнім уряді ЗУНР президента Петрушевича) і став був навіть віцепрезидентом львівського апеляційного суду, не признавався до свого українського походження Він говорив заєдно по польськи, хоч деякі поляки, як ось згаданий вже Лозінський, говорили з українським співвязнями по українськи. Всю ту трійцю перевезли одного дня мабуть до іншої львівської тюрми. Що сталося з ними дальше, мені не відомо.
Ще одну цікаву групу мали ми в камері. Це були два молоді, інтелігентні львівські робітники: українець Костюк і жид Баран. Перший, із сухітничим виглядом, був звичайним брукарем (брукував вулиці), другий кравцем. Як комуністи, сиділи вони кількома наворотами в польським тюрмах за нелегальну роботу, тому були добре обізнані з тюремним режимом і його законами. Обидвох їх заарештували большевики вже другого дня по приході червоної армії до Львова під замітом приналежности до організації троцкістів (одночасно з Костюком був арештований і його брат, що сидів теж у тій самій тюрмі, але під яким замітом, не знаю). І Костюк, і Баран були, так сказати, інструкторами в тюремних справах для всіх нас, що опинилися вперше в житті в тюремних мурах. Вони, особливо ж Баран, вичували, що нас так легко не звільнять, бо знали багато дечого про ходи й методи совєтського судівництва, оскільки взагалі ті методи судівництвом можна назвати. А все ж таки і вони, звиклі до польських порядків, не знали практик енкаведівських слідчих. Так одного дня зайшла в камері розмова про наші дотеперішні переслухування і обидва наші комуністи-троцкісти з деяким задоволенням стали «стверджувати», що, в противенстві до слідств, переводжених польською поліцією, у большевиків, мовляв, не бють і биттям нічого не вимушують. На ці їх слова піднявся з кута віцестароста з Дрогобича Кусьнєж, що попав у нашу камеру з волі перед кількома днями і може перед годиною вернувся мовчки з переслухання. Він скинув з себе штани, обернувся до обох комуністів задньою частиною тіла і сказав коротко:
— Ось вам відповідь на вашу дурну балаканину!
А що ввесь його зад був жахливо змасакрований, то ця наявна демонстрація большевицьких слідчих метод замкнула і Костюкові, і Баранові уста. Незабаром закоштували мабуть і вони таких чи подібних енкаведівських слідчих метод, бо большевицькі слідчі були спеціяльно «чулі» до всяких троцкістів і для кого як для кого, але для них не знали ніякої пощади.