Ми повернули на ґрунтову дорогу. Єнілік сидів за кермом. Він відчував, що буде з ним. Я прийняв це рішення, як тільки зрозумів, що хочу використовувати його для нашої втечі. Якби Єнілік був живий, наші шанси вийти з-під контролю турецької поліції були б практично нульовими. Якби він був мертвий, було б велике замішання. І це дасть нам час знайти сера Альберта. Все було так просто.
Він запитав. - "Що ти збираєшся зі мною робити?"
'Покататися на вашій машині.'
«Дозвольте мені тут зійти. Ти можеш їхати без мене».
Я знову відчув біль у моєму обличчі та у всьому тілі після його допиту. Я подумав про сатанинське задоволення на його обличчі. Я думав про всіх інших, хто був за стінами його похмурої в'язниці.
Раптом Єнілік запанікував. Він повернув кермо праворуч, різко вліво і знову праворуч. Ми вилетіли з дороги до канави. Ми з Хізера були відкинуті до борту машини. Перш ніж машина зупинилася, Єнілік відчинив двері і вискочив. Він розтягнувся в підліску, скочив на ноги і побіг високою травою.
Я переліз через Хізер і вискочив із машини. Як тільки я знову підвівся, я розсунув ноги, щоб стояти якомога стійкіше. Витягнувши руки, я прицілився з Люгера. Пістолет піднявся в моїх руках, і Єнілік ударився головою об землю.
Я підійшов до нього. Куля влучила йому в хребет. Він був мертвий ще до того, як упав на землю.
Повернувшись до машини, я кивнув Хізер, що Єнілік мертвий.
"Добре, тоді поїхали", - сказав я.
"У Батумі?"
Куди ще росіяни могли взяти сера Альберта?
"Ви дійсно хочете перейти кордон з Росією?"
Я зазирнув у її сіро-блакитні очі. "Ви знаєте якийсь інший спосіб дістатися до сера Альберта?"
Це було риторичне питання. Вона обернулася і пішла до машини. Ми ввійшли. Я завів машину, і ми поїхали, прямуючи до кордону.
Розділ 10
Більшу частину дня ми провели, намагаючись дістатися кордону, не будучи заарештованими. Солдати патрулювали всю військову зону. Ми проїхали через два турецькі села, яких не вдалося уникнути, не зустрівши поліцейських. Я знав, що в нас залишилося небагато часу, перш ніж тюремна влада виявила охоронця в офісі Єніліка. Чи його секретарку, чи тіло охоронця у моїй камері. Незабаром усі поліцейські посади по всьому району будуть у стані бойової готовності. Можливо, це було так далеко. Єдине, що було на нашу користь, це те, що у них склалося враження, що ми їдемо у бік Ерзурума. Це був нормальний шлях до втечі з Тарабії. А оскільки вони не знали, що сер Альберт був викрадений росіянами, вони не мали підстав думати, що ми їдемо до Росії.
До речі, наші проблеми були чималими. Спочатку нам потрібно було потрапити до Росії у прикордонному місті Батумі. Потім ми повинні були визначити місцезнаходження табору, в якому містилися політичні в'язні, перебіжчики та викрадені люди, такі як сер Альберт, і тримати пальці схрещеними, що він там. Потім нам довелося взяти його проти його волі, якимось чином провести через кордон, а потім дістатися південного узбережжя через східну Туреччину.
Перебратися на інший бік кордону було нашим найбільшим каменем спотикання на той момент. По обидва боки кордону були кілометри відкритої місцевості, яка охоронялася солдатами, собаками та мінами. На самому кордоні стояли високі сторожові вежі з кулеметними гніздами, які покривали великі ділянки землі. На російській стороні кордону була смуга ріллі, яку регулярно орали. Нічого не сіяли, але для того, щоб сліди чітко виділялися.
Ближче до вечора ми купили новий одяг у глухому селі, натрапили на залізничну гілку посеред безплідної рівнини. Я зупинив машину.
"Здається, ця залізниця веде до кордону", - сказав я. Хізер подивилася на той бік, звідки йшли рейки.
'Так. Я вважаю, що це лінія Ерзурум-Тіфліс».
"Тіфліс?"
"Російські називають це Тбілісі".
«Отже, потяг перетинає кордон».
«За словами наших людей, так. Але це дивний поїзд, Нік. Потяг без пасажирів».
«Отже, товарний поїзд».
Ні, це пасажирський поїзд. Коли кордон був закритий, дві країни домовилися, що потяг продовжуватиме рух за старим розкладом. Тільки пасажири не допускаються до Росії чи виїжджають із неї. Він задуманий як символічний зв'язок між двома країнами».