Стан сера Альберта продовжував погіршуватися, і, зрештою, ми змушені були зупинитися в невеликому селі неподалік Адани, щоб купити йому аспірин.
Ми вирішили, що Хізер найкраще підходить для покупок в аптеці, а також у продуктовому магазині. Поки ми з сером Альбертом чекали на неї в машині, біля нашої машини проїхав чорний «мерседес». Попереду сиділо двоє чоловіків із суворими холодними обличчями. На задньому сидінні стояли три знайомі постаті.
Ліворуч від вікна був Челик Сезак. У центрі мій колега Олег Борисов, а праворуч – начальник відділу КДБ Василь Копанєв.
Я блискавично відвернувся, сподіваючись, що вони не побачать сера Альберта на задньому сидінні. За кілька тривожних секунд «мерседес» зник з поля зору, і я знову зміг дихати. Коли Хізер повернулася з аспірином, я розповів про цю історію.
"Вони швидкі", - насупилась Хізер.
"Копанєв не дурень", - сказав я і завів мотор. «Звичайно він розумів, що ми переїдемо на південно-східне узбережжя. Думаю, він знає напам'ять кожне місце приземлення узбережжя. Доведеться бути страшенно обережним.
"Можу я дізнатися, про що ви все кажете?" - спитав сер Альберт, коли ми повільно виїжджали з села.
«Людина, яка організувала ваше викрадення, щойно проходила тут», - сказав я. «Він шукає нас. Може, він і нас знайде». Я постарався, щоб мій голос звучав невимушено.
«О, - тупо відповів сер Альберт.
Ми лишили село позаду та повільно та обережно поїхали у бік Адани. Знову стало темно, і далеко ми могли бачити задні ліхтарі інших машин. Єдиний рух, який підійшов до нас, був двома вантажівками. Ми зупинилися одного разу на шляху, щоб дати Хізер можливість глянути на руку сера Альберта. Його худе бліде обличчя було серйозне.
«Ви мали рацію, - сказав він. «Із самого початку я поводився як дурень».
"Забудьте про це", - сказав я.
«Ні, я дарма сюди поїхав. Але моя родина...
Хізер дружелюбно подивилася на нього. "Ми розуміємо." - М'яко сказала вона.
Він запитливо глянув на неї. «Як ви вважаєте, у нас є шанс? Я маю на увазі, щоб вибратися звідси живим?
«Якщо пощастить, – сказала Хізер. - Отже, твоїй руці поки що доведеться з цим впоратися. На борту вам буде надано медичну допомогу».
Він глянув на нас обох. "Дякую", - сказав він. 'За все.'
Після довгих пошуків ми знайшли скелясту точку за шість кілометрів від Адани. Я виїхав на Шевролі на вузький пляж і припаркував його за великим валуном біля підніжжя урвища. Там він був поза увагою. Ми вийшли і дивилися на темну воду. Дрібні хвилі змерзли на пляжі.
"Ну, от і ми", - сказав я.
Хізер окинула поглядом темний обрій.
«Невже ви думаєте, що, як у казці, рівно опівночі американський підводний човен вийде за нас із моря і відвезе в безпечніші місця?»
"Я знайшов потрібне місце", - сказав я. «Отже вони будуть там у призначений час». Я склав руку над маленьким ліхтариком, який знайшов у «Шевролі», і спробував знову. Він усе ще працював. Сер Альберт сів на плавець. Він максимально підняв поранену руку і дивився на пісок. Я притулився до валуна і почав шукати машини на дорозі над нами. Хізер підійшла до мене.
«Я не могла повірити, що ти збираєшся доставити нас живими і покинути Росію, Нікі», - м'яко сказала вона, притискаючи до мене своє довге світле волосся. «А тепер ми тут, на турецькому узбережжі, саме там, де на нас чекають. Це неймовірно.'
Я посміхнулась. "Не поспішай. Ми ще не на підводному човні.
Це не заважає мені звикнути до тебе, Янки.
Її голос був м'яким, майже ніжним. «Я думаю, я сумуватиму за тобою».
Я торкнувся її губ своїми. «Можливо, ми зможемо взяти довгий вихідний, коли будемо у Лондоні. Якщо наше начальство не проти, звісно.
"Було б чудово, Нікі", - сказала вона. "Ви могли б відвезти мене до ..."
Я змусив її замовкнути жестом руки. Над нами дорогою їхала машина.
Я благав. - "Сер Альберт!"
Я затяг Хізер за скелю, і ми подивилися на машину, яка зупинилася в тому місці, звідки відкривався гарний краєвид на пляж. Сер Альберт лежав за корчами і був майже невидимий. Чоловік у поліцейській формі вийшов із машини та оглянув пляж. Я відчував, як б'ється серце Хізер, коли вона притискалася до мене. Поліцейський обернувся, сів і поїхав.