"Так це так. Те, що він зробив... Вона не закінчила фразу. Їй не треба було закінчувати його.
Я проковтнув залишки кави. «Ми підтримуватимемо зв'язок, Урсуло. Це не дуже великий поїзд. Я буду поруч, якщо я тобі знадоблюсь. Ви озброєні, чи не так?»
"Так."
"Добре." Я глянув через прохід і побачив, що Луб'янка та жінка йдуть разом.
"Вибачте", - сказав я, дістаючи з кишені кілька купюр і кладучи їх на стіл. Я підвівся зі свого місця. «Ми зустрінемося пізніше».
Луб'янка та шатенка виходили з вагона-ресторану. Вони прямували до кінця поїзда, а не назад у купе класу А. Я вийшов за ними з машини, швидко глянувши на китайця, що проходив повз. Його обличчя було незнайоме, але він знову глянув на мене, коли я проходив повз нього.
У задній частині поїзда знаходився невеликий оглядовий майданчик, і загадкова жінка та Луб'янка пішли прямо до неї. Вони стояли і продовжували розмову. Вони не бачили мене, коли я стояв у курильні за їхньою спиною. Я поліз у кишеню куртки і витяг невеликий дисковий мікрофон. За допомогою цього пристрою я міг би просто дізнатися, що вони кажуть. Я пішов із ними на платформу.
Звук мого наближення був заглушений рухом поїзда, але й їхні голоси. Я видав явний звук, і вони повернулися. Жінка глянула на мене вороже; Луб'янка уважно мене вивчила. Мабуть, він мене не впізнав.
«Доброго ранку», - сказав я з французьким акцентом. "Це прекрасний ранок, чи не так?"
Жінка нетерпляче відвернулася від мене. Луб'янка пробурчала: «Так, чудовий ранок».
Я запитав. - "Як далеко ви їдете?" Я вдав, що втрачаю рівновагу, і схопився за поручень біля Луб'янки, поклавши брелок на нижню сторону поручня.
Тепер обличчя Луб'янки теж було вороже. "Все залежить від обставин", - сказав він. Він не хотів, щоб зловмисник турбував його більше, ніж жінка. Він холодно відвернувся від мене і витріщився на віддалені сліди, що яскраво блищали на ранковому сонці.
«Що ж, добрий день», - сказав я їм.
Луб'янка кивнула, не дивлячись на мене. Я повернувся і повернувся усередину. Коли я проїжджав повз вагон-ресторан, Урсули вже не було. Я підійшов до спального вагона і ввійшов до свого купе номер три. Потім я відкрив свою валізу і виявив захований у ній невеликий набір приймачів. Я натиснув і повернув циферблат.
Спочатку все, що я мав, було статичним. Потім я почув стійке клацання коліс поїзда і голоси, що перемежувалися з ним.
"Треба ... подивитися прилад ... зробити пропозицію". То був голос Луб'янки.
Статичніший, ніж жіночий голос.
«… Не розкривати пристрій… якщо ми дозволимо вам вивчити… але є хороші фотографії… у моєму купе пізніше».
Потім голос Луб'янки коротко попрощався з жінкою, і розмова була закінчена.
Я зняв слухавку і сховав у багажі. Тепер я не мав сумнівів. Жінка була агентом Topcon, і вона мала справу з Луб'янкою з продажу вкраденого монітора.
Проте все ще залишалося питання: чи була жінка в поїзді одна чи вона їхала з іншим оперативником Topcon, можливо, головою організації, який, згідно з прогнозом Яна Скоп'є, ховався з поля зору. Якщо вона була на борту одна, можливо вона була головою Topcon. У будь-якому випадку, вона, ймовірно, не буде носити пристрій при собі, і його навіть не може бути в її купе. Довелося перевірити, щоби переконатися.
Легкий обід був поданий у кафе прямо перед тим, як ми прибули до Мілану. Я зустрів Урсулу, і ми разом поїли. Я подумав про те задоволення, яке вона могла собі дозволити в одному із спальних відсіків. Але в мене не було часу довго думати про секс. я пройшовся
Щоб дізнатися, в якому відсіку займала жінка Topcon.
Я зміг виконати свою місію, коли поїзд зупинився в Мілані та вагон-ресторан зняли. Урсула ненадовго зійшла з поїзда, щоб подивитись на пасажирів, які вийшли розім'яти ноги, і я пішов із нею. Якраз коли поїзд збирався піти, я побачив, як жінка Topcon вийшла з дверного отвору станції та сіла у другій з двох спальних вагонів, сусідній з Voiture 7, де зупинився. Я залишив Урсулу на платформі і швидко перебрався до Voiture 5. Увійшовши в коридор, я побачив жінку, що зникала в купе. Я пройшов коридором і помітив, що вона увійшла в купе 4. Я пройшов до кінця машини і вийшов на платформу. Високий темноволосий чоловік років п'ятдесяти - але з молодим, мужнім виглядом - заліз у машину; він мав портативну рацію відмінного німецького бренду, але вона була тихою. Він пройшов повз мене, коротко кивнувши, і увійшов до спальні. Я згадав, що бачив його на вокзалі у Лозанні. Після того, як він пішов, я знову вийшов із поїзда і виявив Урсулу.