Я знизав плечима. "Я теж скромна людина".
«Ви були для нас скалкою. Коли я повідомлю, що заволодів монітором і усунув вас, я можу здобути похвалу від самого голови», - зловтішним голосом сказав китаєць.
Я подумав, що вони чудова пара. Смаглявий чоловік хотів убити мене негайно з чистого нетерпіння, а китаєць цікавився славою, яку він міг здобути, повернувшись до Пекіна з моїм скальпом на поясі.
Лівою рукою китаєць вказав на свого товариша. Потім він підняв праворуч револьвер. Він був готовий страчувати мене і не збирався ризикувати. Він планував, щоб вони обоє всадили в моє тіло кулі.
"Я збрехав тобі", - сказав я.
Китаєць завагався, поклавши палець на курок. Чоловік біля дверей вилаявся. "Він гальмує, Шен Цзи".
"Шен-цзи", - подумав я, і раптом банк пам'яті запрацював. Шен Цзи, легендарний китайський комуністичний агент, який так успішно приховував свою особистість, що був більше схожий на привид, ніж на тіло і кров. У різні часи я чув, як його описували як старого; в інших випадках я чув, як люди стверджували, що ні, йому було лише за тридцять. І ніхто з цих людей не знав його добре. Вони лише мигцем побачили його, очевидно, у різних масках. Бо секрет того, що Шен Цзи залишався загадковою людиною, полягав у тому, що люди, які знали, як він виглядав насправді, мали безглузду звичку вмирати насильницькою смертю.
Очі китайця звузилися ще більше, коли ім'я вислизнуло з вуст його співрозмовника. «Дурень», - прошипів він смаглявому чоловікові. "Тебе попередили, щоб ти ніколи не використовував моє ім'я".
Він озирнувся на мене, вираз його обличчя більше не був дружнім. «Тепер, містере Картер, ваша смерть вірогідніша, ніж раніше».
«Вашому народу має бути справді потрібний цей пристрій. Вони, напевно, витягли велику артилерію».
«Більше ніяких балачок», - плюнув він мені, розлючений тим, що його супутник зробив помилку. «Ти сказав, що збрехав нам. Поясни мені це».
“Я знайшов гаджет. Він у мене в кишені». Я поворухнув рукою. "Я покажу це тобі".
«Картер, прибери руку ще раз, і я перевірятиму кишені мертвої людини», - сказав Шен.
Я замерз. Я знав, що він мав на увазі кожне слово.
Шен зробив жест. "Перевір його кишені", - сказав він людині біля дверей.
Смаглявий чоловік рушив уперед, і на мить його тіло заблокувало огляд Шена, приховуючи рух моєї руки, коли я притиснув стилет до моєї долоні.
Він сунув руку в кишеню моєї куртки, і я схопив Хьюго і встромив вістрі бритви в його товстий живіт. Він ахнув, його очі округлилися від болю. Він різко впав уперед, і я схопив його за плечі, щоб використати як щит.
Шен вистрілив у мене. Це вразило смаглявого чоловіка, коли я схопив його обвисле тіло. Удар змусив його підстрибнути, хоча життя випаровувалося з нього ще до влучення кулі.
Стиснувши зуби, я штовхнув мертвий вантаж у руках назад, кидаючи тіло у бік ліжка та китайського агента. Шен ухилився. Для людини його зростання він був напрочуд швидкий. Він пішов з дороги, і тіло його товариша звалилося на ліжко.
Шен знову збирався вистрілити. Я зробив крок до нього і почув, як револьвер із глушником у його руці видав звук бавовни. Я нахилився, повертаючи своє тіло вперед і вниз і штурхаючи його правою ногою.
Його другий постріл промахнувся через мій рух, а потім мій удар, якому мене навчив японський майстер карате, жорстоко вдарив Шена в руку, зламавши пальці, і револьвер вилетів з його рук.
Перш ніж він зміг прийти до тями, я рушив до нього. Я кинув кулак у його пухке обличчя і впіймав його за щелепу. Він ахнув і похитнувся, але був надто сильний, щоб його можна було здолати одним ударом.
Я поліз у піджак за Вільгельміною. Я тримав руку на дупі Люгера, коли китаєць накинувся на мене. Він ударив мене прямо по підборідді ударом, який мало не зламав мені шию і притиснув до ліжка.
Втрачаючи рівновагу, я впав
поверх нерухомого тіла супутника Шена. Я перекинувся, приземлився на підлогу і знову потягнувся за Люгером.
На той час Шен відчинив двері. Напрочуд швидко він опинився в коридорі, перш ніж я встиг направити пістолет у його бік.
Я встав і кинувся за ним, відштовхнувши відчинені двері з дороги. Шена не було видно. Похмуро я повернувся у купе жінки Шмідта. Там було тіло, з яким треба було дати раду.