Девід Хоук постукав пальцями по краю столу і серйозно глянув на мене. Це операція для однієї людини, N3. Наш уряд не хоче другої кубинської ракетної кризи. Ви зобов'язані якнайшвидше доставити Рендольфа Флемінга в Гранд-Лаклер».
Я сумнівався, що військові сидітимуть на місці або щось про це говоритимуть.
«Ваша робота – переконатися, що вони не завдадуть шкоди. Ви повинні відвезти Флемінга до президентського палацу. І вам доведеться діяти так, щоби ніхто не дізнався, що наша країна має до цього якесь відношення».
Я виразно висловив свій сарказм. - «Я звик, що в мене стріляють, мене отруюють, всіляко загрожують, у цьому немає нічого особливого, але я ще не знайшов способу зробити себе невидимим. Як ти хочеш, щоб я став невидимим? '
Я гарний у багатьох речах, але розсмішити Яструба – не одне з них. Він абсолютно нечутливий. Він навіть не посміхнувся.
«Про це вже подбали. Лакі Флемінг та Том Сойєр – хороші друзі».
"Мені більше подобається Гек Фінн, але чим книга Марка Твена може мені допомогти?"
Хоуку не подобається така дотепність, тому він кинув на мене кислий погляд. Томас Сойєр. Можливо ви чули про нього. Він президент Sawyer Hotel Group, найбільший у світі. Три роки тому генерал Хаммонд дав йому ділянку землі на пляжі, щоб побудувати готель та казино, де багаті туристи могли б розважитись і отримати те, на що вони витратить свої гроші. Вони обидва це заслужили. Ви, звичайно, розумієте, що Сойєру не вигідне поглинання, яке негайно націоналізує його прибуткову компанію. Сподіваюся, тепер ви розумієте, що Сойєр обіцяв всю нашу допомогу в обмін на обіцянку Флемінга, що його бізнес у майбутньому не ризикуватиме. І Флемінг дав своє слово».
Я кивнув головою. Політика робить дивних товаришів по ліжку. Патріот Флемінг і затятий ділок Сойєр. І мені доведеться поєднати цих двох разом. Я залишив надмірно суворий офіс Хоука з банальною думкою, що світ – бардак.
Готель Sawyer у Нью-Йорку виглядав, як і всі інші готелі того ж цінового діапазону: маленьке лобі, оточене дорогими магазинами. Але одне було інше. Був приватний ліфт, який провадив прямо на верхній поверх. Піднявшись нагору, я ступив на м'який килим просторого холу, де на мене чекала елегантно одягнена блондинка. Дорогі картини висіли на всіх стінах, але жодна з них не могла зрівнятися з двома ногами, що підморгують мені з-під вузької спідниці. Мені махнула маленька струнка рука. "Містер Картер?" Я кивнув головою.
«Я Тара Сойєр, – сказала вона. "Батько, як завжди, розмовляє по телефону і попросив мене побачитися з вами".
Вона подала мені руку і повела коридором до дверей на іншому боці. Кімната, в яку ми увійшли, була однією з найбільших, які я коли-небудь бачив. Скляні двері відкривали доступ до тераси, заповненої рослинами та невеликими деревами. Не було ні столу, ні шаф, ні папок, тільки острівці зручних крісел та кушеток. І бар. Містер Сойєр знав, як приймати гостей. Дівчина відпустила мене і попрямувала до бару.
"Що я можу вам запропонувати, містере Картер?"
"Бренді, будь ласка".
Вона налила мені склянку бренді та взяла собі содову віскі. Ми підійшли до скляних дверей патіо та подивилися на сніг у парку внизу.
«Яка ганьба, – сказала вона. Так багато красивих речей, і ніхто не сміє ходити туди вночі.
Я подумав про себе, що можу вигадати безліч місць, які були б небезпечні для деяких людей навіть вдень. Наприклад, ця кімната не була б такою безпечною для Тари Сойєр, якби я не усвідомлював присутність її батька на тому самому поверсі. Вона була дуже спокусливою, багато жіночності під тонкою тканиною, яка вільно звисала з її грудей і міцно обіймала її стегна. Я вимовив за неї мовчазний тост, щоб переконатися, що моє захоплення не вислизне від неї. Потім двері за нами відчинилися і все скінчилося.
Томас Сойєр виявився не тим, кого я очікував побачити. Я уявив собі високу енергійну людину, що випромінює успіх і силу. Натомість я побачив людину не шести футів на зріст, а на півголови нижче правда, зі швидкими рухами. Єдиною сильною стороною був його несподівано низький голос. Він зупинився за кілька футів від мене і оглянув мене з ніг до голови, ніби хтось дивиться на машину, яку думає купити. "Містер Картер?" Він не був певен.
Я скромно кивнув головою.
"Ти не такий, як я собі уявляв".