Жоден із них ніколи не буде прийнятий на роботу до моєї поліції. «Люгер» їх уже так збентежив, що вони навіть не спромоглися дивитися далі. Стилет, який я ношу на моєму передпліччі, ніхто не знайшов. Але мені не хотілося викликати більше хвилювань, поки це стало абсолютно необхідним. Новини про мою роль в історії викрадень літаків ще не дійшли до цих офіційних осіб, але на вищому рівні це було б відомо. Я пішов за Говардом у велику камеру у підвалі будівлі.
Камера була овальної форми з лавами навпроти один одного на двох стінах. На одній із лав сидів товстий чоловік, ймовірно, американський бізнесмен. Він втомився, і в нього був один синець під оком, який ставав дедалі синішим. Він намагався зберігати дистанцію між ним та іншим ув'язненим, спритним негром, наскільки це можливо. Коли Ховард пішов, негр підвівся, хмикнув і почав намагатися мене оминути. Я повернувся до нього.
«Стій спокійно, – сказав він.
Він намагався обійти мене, але я продовжував стежити, щоб він був попереду мене. Без попередження його кулак потрапив мені до талії.
Я схопив його за зап'ястя і перевернув через себе, поваливши його спиною на землю. Він виглядав задоволеним, наче це було те, чого він хотів. Він схопився на ноги і хотів знову атакувати, але коли побачив стилет, який я простягнув до нього, він відмовився від своїх планів, знизав плечима і сів. У мене склалося враження, що він не був звичайним скандалістом, але йому заплатили, щоб він налякав співкамерників і змусив їх зізнатися у всьому, що хотіла поліція під час допиту. Я збирався подрімати в камері, але тепер вирішив, що краще не спати і наглядати за негром. Однак, наступні півгодини він більше нічого не робив.
Потім знову з'явився Ховард, відчинив двері та жестом запросив мене вийти. П'яний американець спробував вибігти, але великий чорний схопив його та збив з ніг. Я втомився від нього і ляснув своєю рукою по його шиї. Він звалився на землю, і я підозрював, що він трохи спить.
"Помісти його в інше місце", - сказав я Хауї. "Або я поговорю з нашим консулом". У будь-якому випадку, я збирався попередити Флемінга, що цей свинарник треба упорядкувати. Ховард здалося це розумним, що він без вагань виконав мій наказ, витягнувши людину непритомну в коридор і залишивши її там.
Тара Сойєр стояла біля стійки. Вона тримала мій Люгер, і на мить я подумав, що вона досить божевільна, щоб допомогти мені вирватися. Вона була досить заповзятливою. Але потім я побачив нервовий вираз на обличчях трьох поліцейських позаду неї. Хлопець, який мене розпитував, спітнів.
«Ваш арешт був помилкою, містере Картер. Перепрошую за непорозуміння». Він віддав мені мою валізу.
Тара віддала мені мій Люгер. Я засунув його в кобуру, і ми разом вийшли через двері, які відчинили двоє офіцерів. Зараз я помітив, що камера мала одну перевагу: там було не так тепло, як на вулиці. Навіть у лютому тепло піднімалося від бруківки та відбивалося від стін будинків. Я запитливо глянув на Тару. Вона все ще здавалася обуреною.
«Що за безглузде видовище? Я пішла прямо до Флемінг; його першою офіційною дією був наказ про ваше звільнення і дозвіл носити зброю будь-де і будь-коли. І сьогодні увечері він звертається до парламенту на позачерговому засіданні. Він дав нам квитки до публічної галереї, він хоче, щоб ви чули його виступ. О 2.30. Тож у нас ще є час пообідати та випити».
'І це все?' - глузливо спитав я.
Вона схопила мене за руку. «До виступу, так. Я не хочу поспішати з тобою, Нік. До того ж я надто голодна.
Таксі знайти не вдалося. Вулиці були заповнені людьми, що танцюють, співають і тріумфують. Їм не хотілося чекати вечора, щоби відсвяткувати. Намагаючись прорватися крізь натовп, ми пройшли повз «доморощені ринкові прилавки», що постачали туристів сувенірами, привезеними з Сінгапуру.
Між ринком та готелем тягнувся ряд ділових будівель, а також широка дорога, яка вела до головного входу до готелю. Вестибюль був надзвичайно великий, оточував великі вікна магазинів, а праворуч був вхід до казино. Я попрямував до стійки реєстрації, але Тара вивудила ключ зі своєї сумки. Вона вже забронювала номер для мене. Ми пробилися крізь юрби туристів до ліфта і потрапили на верхній поверх.
Тара показала мені мій номер, величезну квартиру з видом на затоку. Я подивився на галявину пальм, білий пляж і вітрильні яхти, що покривають синьо-зелену воду. Гроші. Всюди відчувалося багато грошей. Після нічного перельоту та перебування в камері я навіть відчув себе занадто брудним, щоб сидіти на дорогих меблях. Я пройшов через спальню у ванну кімнату. Душ був чималим для двох. Я подзвонив Тарі. «Принесіть чистий одяг, щоб ми могли помити одне одного».