Я сів і дивився на килим. «Ми маємо ще одну проблему, про яку потрібно турбуватися. Тіна не знає, що її найманий убивця мертвий. Вона думає, що він чекатиме, коли вона прибуде до Соль-і-Н'єва, щоб торкнутися Кореллі. А це означає, що вона прийде. тут. Ми повинні зупинити її”.
Келлі насупилась. "Як?"
Я довго думав. «Дивися. Як на рахунок цього? Ми дзвонимо Тіні в готель у Гранаді. Ми залишаємо повідомлення від Людини. У ньому йдеться, що він їде з Sol y Nieve і хоче знати, де з нею зустрітися. Потім ми просто чекаємо тут, доки вона не зателефонує до готелю. Ми з'ясовуємо, з ким вона хоче поговорити. І цей чоловік – Ріко Кореллі”.
Я дивився у вікно, чекаючи на відповідь Келлі. "Звучить добре. Що нам втрачати?
"Припустимо, вона негайно зателефонує Парсону, щоб сказати йому, в кого стріляти?"
Келлі знизала плечима. «Вона дізнається, що Парсон мертвий, а потім пов'язується з Кореллі. У будь-якому разі ми попереду».
"Я йду в зал очікування, щоб перехопити Олену Моралес", - сказав я. «Я не хочу, щоб вона зайшла сюди і знайшла тіло. Вона могла б попередити весь готель.
«Я приєднаюся до вас, як тільки подбаю про жінку Бергсон».
Ми залишили двері незачиненими і вийшли в коридор. Ніхто нас не бачив.
* * *
І Хуана Рівера, і Олена Моралес подивилися на мене, коли я зайшов у хол через кілька хвилин. Я чув гучний сміх і крики веселощів на всьому протязі вестибюлю. Хуана та Олена були в центрі галасливої вечірки з герром Хауптлі, двома його німцями, його данцем і групою приблизно з двадцяти інших лижних пар.
Я підійшов і кивнув Хуані та Олені. Поміж собою вони зробили для мене місце. Герр Хауптлі побачив мене, привітав мене та представив групі.
Я посміхнувся, махнув рукою і відкинувся на дивані між дівчатами, дивлячись у палаючий вогонь. Тут було безпечно і надійно, далеко від звуку пострілів та виду крові.
Пан Хауптлі пригощав групу своїми більш захоплюючими спортивними подвигами - він був любителем полювання, експертом з риболовлі, яхтсменом з великим успіхом і великим альпіністом - і я накидав кілька рядків на чеку за вечерею і здав його. Хуане з попередженням тримати його подалі від очей.
Вона навіть не визнала цього, але я знав, що вона читає це поза увагою всіх. Гострий удар ліктем у ребро сказав мені, що вона зрозуміла.
ПАРСОН МЕРТВИЙ. ЧОЛОВІК ТІНИ. ХВІСТ ОЛЕНА.
Я вставив цю останню частину, бо не знав, що робити з Оленою Моралес. Якби вона була серйозно пов'язана з Баррі Парсоном, вона могла б знати – чи здогадуватись – що він задумав. Інакше не було потреби везти її для розслідування. Заради неї я поки не хотів, щоб вона дізналася про смерть Парсона. Я відчував, що якщо Хуана не впорається з нею, то зможу.
У дверях вітальні з'явився Мітч Келлі, широко посміхаючись і махаючи знайомим парам. Потім він помітив мене, швидко підійшов, нахилився і сказав тихим голосом: Вестибюль. Швидко». Більше ніхто не чув. Він стиснув моє плече, щедро поцілував Хуану в щоку і залишив вітальню, кивнувши герру Гауптлі з вибаченнями.
Я торкнувся стегна Хуани і підвівся, щоб піти. Келлі стояла біля скляного вікна від підлоги до стелі у задній частині вестибюля, що виходив на підніжжя лижної траси. Він дивився на моє відображення у склі. Вестибюль був порожній.
Він говорив мені на вухо, не ворухнувши губами - старий поліцейський трюк, запозичений у співкамерників.
«Вона вийшла з готелю у Гранаді. Схоже, вона прямує до Соль-і-Н'єва».
"Коли вона пішла?"
"Сьогодні ввечері. Невідомо коли».
"Це погані новини".
Келлі кивнула головою.
У відображенні скляного вікна я побачив, як один із службовців поклав телефон і пройшов через вестибюль до холу. За хвилину він знову вийшов. За ним швидко та граціозно йшла Олена Моралес.
Я підштовхнув Келлі. Олена цілеспрямовано попрямувала до сходів. Це означало, що вона йшла до своєї кімнати - кімнати, яку вона ділила з Баррі Парсоном!
Келлі і я обмінялися здивованими поглядами. Я бачив, як Хуана виходить із вітальні із стривоженим поглядом. Я вдарив Келлі.
«Тримай Хуану у вітальні. Приєднуйся до неї. Я піду за Оленою».
"Правильно."
Я почекав, поки Олена піднялася на півдорозі сходами, перш ніж почати