Навколо стовпились мумуранці. Музичний ритм їхньої мови зростав від хвилювання.
Ату підняв руку, закликаючи до тиші, і одразу єдиним звуком, який можна було почути, було зітхання вечірнього бризу в долонях. Сивий вождь ніжно посміхнувся своїм людям і нахилився, щоб розстебнути замки валізи, як йому показали білі люди на великому човні.
Він провів рукою по глянцевому коричневому матеріалу валізи. Він ніколи не торкався нічого подібного, і Ату з подивом пестив це. Потім, бачачи нетерпіння своїх людей, він схопився за кришку з двох боків і підняв її.
Він виносив скарби по одному, дозволяючи людям насолоджуватися кожним із них. Шматок тканини, неймовірно гнучкою та усіяною кольоровими спіралями, не схожими на жодну квітку в Полінезії. Намиста, нанизані дивовижним камінням, відбивали сонячне світло і перетворювали його на веселку. Маленькі довгасті пакети з обгорнутими папером смужками, які були на смак солодкими. Ату засунув одну до рота і почав жувати, щоб продемонструвати те, що йому показали білі люди. Він роздав інші смужки, бачачи, що їх дістало якнайбільше дітей. Чудеса продовжували виходити з валізи. Були речі, які підстрибували, речі, що блищали, речі, які видавали звуки. Кожен новий скарб викликав у натовпі радісне ремствування.
Цей день, напевно, запам'ятається на Мумурі.
На борту яхти, що тепер уже відходить від Мумури, двоє чоловіків стояли біля перил, спостерігаючи в бінокль за островом, що віддалявся. Один був важким, схожим на ведмедя, з клубком чорного волосся, яке треба було мити. Інший був вищий і худий, як батіг, із сріблястим волоссям, зачесаним назад із високого гладкого чола. Хоча чоловіки були у цивільному, у їхній манері триматися було щось військове. За вищою людиною сиділи величезна німецька вівчарка і м'язистий чорний доберман, дивлячись на світ з ненавистю.
Федір Городін, важчий сказав. «Чому б нам не покінчити з цим, Антоне? До теперішнього часу ми повинні бути досить далекі від острова. Його голос був різким гарчанням, яке збільшувало його схожість із ведмедем.
Сивий Антон Жизов опустив окуляри і повільно кивнув. Його крихітні темні очі були приховані глибокими очницями під прямими чорними бровами. «Так, я думаю, час настав».
Жизов повернувся до третього чоловіка, який неспокійно ходив по палубі за ними. Що скажеш, Варнов? Ви готові?"
Варнов був худорлявим чоловіком із сутулими вузькими плечима, через які він здавався навіть меншим, ніж він був насправді. У нього була бліда нездорова шкіра людини, яка рідко виходить на вулицю.
"Так, так, я готовий", - відрізав Варнов. "Я був готовий за останні двадцять хвилин".
«Надмірна поспішність може коштувати дуже дорого, – м'яко сказав Жизов. Тепер у променях заходу сонця він має виглядати досить красиво». Він повернувся до молодого чоловіка у формі моряка. «Борисе, скажи капітанові, щоб він тримав нас, я хочу сфотографуватися».
Молодий чоловік насторожився. "Так сер." Він почав рухатися до містка, але завагався. "Сер?"
Що таке, Борисе? – нетерпляче спитав Жизов.
Люди на острові. Чи встигнуть вони евакуюватися? »
"Люди? Ви маєте на увазі цих коричневошкірих дикунів?"
«Так, сер. Вони здавались цілком невинними.
Городин різко вискочив з-під поручнів, м'язи його величезних плечей стиснулися. «Про що ти хникаєш, хлопче? Вам було віддано наказ! »
Жизов підняв наманікюрену руку. «Борис молодий, Федір. Він зберігає нотку гуманізму,
що не завжди погано».
Він повернувся до молодого моряка. «Якщо ми хочемо досягти наших цілей, Борисе, необхідно пожертвувати деякими життями. Як ви знаєте, завдяки змінам, які ми внесемо, умови для всіх народів світу будуть значно покращені, тому ці прості тубільці віддали своє життя на благо людства. Ти розумієш, мій хлопчику?
"Так, сер", - відповів Борис, хоча в його очах ще ховався сумнів. Він рушив уперед до містка.
«Не знаю, навіщо ви цьому намагаєтеся щось пояснювати, – прогарчав Городін. «Наказ потрібно виконувати негайно. Так нас з тобою вчили»
«Ми маємо визнати, що часи змінюються», - сказав Жизов. «Коли ми будемо при владі, нам знадобляться такі яскраві молоді люди, як Борис. Було б нерозумно відштовхувати його зараз».