Насилу і з великим болем я сів у сидячу позу, відчуваючи гарячу білу глину на моїх стегнах крізь порвані штани кольору хакі. Сорочка з чагарника, яку я носила, прилипала до мене на спині, і запах мого власного тіла наповнював мої ніздрі. Піднявши руку, щоб прикрити очі від сонячного світла, я подивився на високу левову траву, яка, здавалося, нескінченно тяглася на всі боки, переривається лише рідкісною зеленню самотньої акації-парасольки. Не було жодних ознак цивілізації, тільки безмежне море трави та дерев.
Над головою безшумно рухався стерв'ятник, кружляючи і роблячи пірует. Відкидаючи тінь на землю переді мною, птах нав'язливо висів, спостерігаючи. Гудіння у вухах стало тепер виразнішим, і мені спало на думку, що це було зовсім не в моїй голові. Звук походив від місця аварії. То був звук мух.
Я зосередився на уламках. Потім стерв'ятник і рій мух нагадали мені, що Алексіс Саломос був зі мною у цьому літаку – він пілотував його, коли виникла проблема. Я примружився, але не побачив його поблизу місця краху.
Слабо підводячись, я виявив, що мої ноги затекли. Все тіло боліло, але зламаних кісток начебто не було. Довгий поріз на лівому передпліччі вже загоювався, кров засохла. Я похмуро глянув на тліючі уламки. Мені потрібно було знайти Алексіса, щоб дізнатися, чи він вижив.
Гудіння мух стало гучнішим, коли я наблизився до корпусу літака. Я нахилився й зазирнув у кабіну, але свого друга не помітив. У мене нудота у животі. Потім, коли я йшов навколо передньої частини уламка, повз обвуглений пропелер і зім'ятий шматок фюзеляжу, я раптово зупинився.
Тіло Алексіс лежало гротескною кривавою купою ярдів за десять від них. Його також викинуло, але не раніше, ніж його розбив літак. Передня частина його голови та обличчя були видавлені від удару об лобове скло літака, і здавалося, що його шия була зламана. Його одяг був розірваний на шматки, і він був залитий засохлою кров'ю. Великі коричневі мухи покривали його тіло, заповзаючи на всі багряні щілини. Я почав відвертатися, мене трохи нудило, коли я побачив рух у високій траві за трупом. Плямиста гієна повільно наближалася, усвідомлюючи мою присутність, але надто голодна, щоб піклуватися про неї. Коли його поява все ще фіксувалося в моєму мозку, гієна подолала невелику відстань між собою і тілом і схопила оголену плоть на боці Алексіса Саломоса, відірвавши шматок.
"Відійди, чорт тебе забирай!" – крикнув я звірові. Я підняв палицю обгорілого дерева і шпурнув її в гієну. Тварина поповзла по траві, несучи шматок закривавленої пащі. За мить його вже не було.
Я знову глянув на понівечене тіло. У мене навіть не було лопати, щоби закопати його, тому мені довелося залишити його на знищення тваринами протягом доби.
Що ж, я нічого не міг вдіяти. Алексіс Саломос був так само мертвий з похованням чи без нього. Зрештою, вони його наздогнали і вбили, і мене теж майже дістали. Принаймні до цього моменту я якось вижив. Але найбільше випробування мого успіху могло бути попереду, тому що я вважав, що знаходжусь приблизно на півдорозі між Солсбері і Булавайо, у найглибшій частині країни родезійських кущів.
Я обійшов уламки, доки вони знову не приховали труп. Незадовго до того, як несправний літак почав чхати і кашляти на висоті п'яти тисяч футів, Саломос згадав, що скоро ми пролітатимемо повз крихітне село. З того, що він сказав, я підрахував, що село все ще знаходиться за п'ятдесят-сімдесят п'ять миль на південний захід. Без води та зброї мої шанси потрапити туди були дуже малі. Люгер і ніж у піхвах, які я зазвичай носив із собою, залишилися в моєму готелі в Солсбері. Жоден з них не міг бути захований під моєю майкою, і, в будь-якому випадку, я не передбачав необхідності в них під час цієї конкретної поїздки літаком до Булавайо. Я був у відпустці та відпочивав.
Улар працював з AX - надсекретною розвідувальною агенцією Америки - і просто супроводжував старого друга з Афін, якого я випадково зустрів у Солсбері. Тепер цей друг був мертвий, і дика історія, яку він розповів мені, стала правдоподібною.
Я підійшов до сусіднього кургану термітів, купі твердої білої глини висотою з мою голову з безліччю димоходів, що служили входами. Я важко притулився до нього, дивився на далеку лінію гарячкових дерев і спробував не звертати уваги на дзижчання мух з іншого боку уламків. Усього три дні тому я зустрів Алексіс Саломос у невеликому ресторані неподалік Меморіального парку піонерів у Солсбері. Я сидів на терасі і дивився на місто, коли Саломос зненацька опинився біля мого столу.