Хоук вивчав свої кістляві суглоби. Адріан Ставрос завжди був невротика, можливо, психопатом. Крім того, що він керував у Бразилії успішною групою контрабандистів, яку уряд не зміг ліквідувати, він також чинив політичні вбивства, останнім з яких, як вважають, було вбивство ізраїльського чиновника Моше Бен Ханаана”.
"Тоді я так розумію, що AX цікавиться історією Алексіса Саломоса", - сказав я.
«Боюсь, що так і має бути. І я вважаю, що оскільки ви вважали Саломоса своїм другом, ви хотіли б отримати це завдання».
"Так, сер, я хотів би цього".
Хоук погасив сигару у найближчій попільничці. «Мій перший імпульс – сказати «ні» і передати справу іншій людині. Ви знаєте, як я намагаюся уникати особистої участі агента у завданні».
"Для мене важливо, щоб убивця Алексіса не вийшов на волю", - тихо сказав я.
"Добре. З цим ти впораєшся. Але будь особливо обережний, Нік. Думаю, найкраще поїхати до Ріо та поговорити з тамтешнім співробітником ЦРУ. Дізнайтеся, чи Ставрос за межами країни і де він проводив свій час. Тоді, якщо ваші зачіпки приведуть вас до Афін, йди туди. Просто тримай мене в курсі”.
Я посміхнувся. - "Хіба я не завжди це роблю?"
«Що ж, іноді ви забуваєте, що тут є люди, які сидять на своїх сумних робочих місцях, і до їхніх обов'язків входить управління шоу». Його голос набув того різкого тону, який іноді траплявся, коли він говорив про протокол і порядок підпорядкування. «Якщо вам знадобиться допомога будь-якої миті, попросіть про це. Ми тут для цього».
"Звісно."
Він відчинив ящик столу і дістав конверт. Його очі уникали моїх. «Передбачивши ваше прохання і мою можливу поступку вам, я передбачливо, якщо не мудро, купив ваш квиток».
Я посміхнувся. "Завдяки." Я потягнувся через стіл і взяв конверт.
"Тобі краще почекати, щоб побачити, як усе це закінчиться, перш ніж ти вирішиш, чи надав я тобі якусь послугу", - відповів Хоук.
Наступного вечора я сів на рейс Pan Am до Ріо-де-Жанейро. Я відпочивав весь
день і знову почував себе як колись. Політ пройшов без пригод, але я весь час думав про те інше в маленькому літаку Муні, коли Саломос показав мені вельд, про неприємності та аварійну посадку, і про те, як труп Саломоса виглядав на спекотному сонці.
Наступного ранку я прибув до Ріо і оселився в готелі «Флоріано» неподалік палацу Копакабана. Це було всього за квартал від пляжу, і в ньому панував аромат колоніальної Бразилії. У кімнаті був стельовий вентилятор і двері з жалюзі, а з вузького балкона відкривався невеликий краєвид на море.
У Ріо було спекотно. Усі бразильці, які змогли туди дістатися, були на пляжі, і більшість із них, мабуть, були в районі Копакабана поряд з готелем. Передбачаючи спеку, я захопив із собою камвольний костюм із тропічної вовни. Опівдні я прийняв душ, одягнув легкий костюм поверх Вільгельміни, мого Люгера і Хьюго, стилет у піхвах на праву руку, і пішов пообідати в один із моїх улюблених маленьких ресторанчиків, Chale на Rua da Matriz 54. У цей ресторан раніше був колоніальним будинком і досі обставлений цінними предметами старовини та картинами. Слуги-негри обслуговували столики та доглядали бар. Я замовив міксто чураско, який складався зі шматків яловичини та свинини з овочами, і відмовився від звичайного відбивного, відмінного місцевого розливного пива, за їхнє дуже гарне вино Grande Uniao Cabernet. Але я тільки почав їсти, коли побачив, що дівчина увійшла та сіла за сусідній столик. Вона була високою і стрункою, а грива вогненно-рудого волосся робила її молочно-білу шкіру ще блідішою. Її сліпуча зелена міні-сукня різко контрастувала з її волоссям і відкривала більшу частину довгих ідеальних стегон і захоплюючу декольте вище за талію. На ній були зелені туфлі, що підходили до сукні, та зелені браслети на лівій руці.
Руде волосся на мить збило мене з пантелику, але потім я зрозумів, що коли бачив її востаннє, волосся було коротким і коричневим. Це було в Ізраїлі понад рік тому. Дівчинку звали Еріка Ністром. Вона була членом ізраїльської розвідувальної мережі "Шин Бет". Її кодове ім'я було Полум'я, коли ми з нею працювали разом, щоб завадити російській змові проти ізраїльського уряду, але це ім'я змінювалося з кожним завданням.
Я встав і підійшов до її столу. Коли вона підняла свої довгі вії, щоб зустрітись зі мною поглядом, на її обличчі розпливлася посмішка. "Ой!" вигукнула вона. "Це ти. Який приємний сюрприз». Вона говорила англійською мовою без жодного акценту.