Ми всі троє швидко увійшли в дверний отвір, розходячись віялом, Еріка тримала револьвер перед собою, готова вистрілити, але вона була лише запасним пістолетом. Я не хотів більше попереджати людей Ставроса, аніж це було абсолютно необхідно, перш ніж ми знайшли самого Ставроса.
Було б ідеально, якби Ставрос знаходився у великій вітальні біля входу. Це дуже швидко поклало б кінець всьому цьому. Але натомість ми виявили міцного Хаммера, що сидить на довгому дивані спиною до нас зі склянкою бренді в руці. Я бачив ремені кобури з місця, де стояв. Він все ще був озброєний – ця небезпечна людина.
У внутрішньому коридорі, що веде у спальні, не було жодних ознак життя, але долинали голоси з добре освітленого офісу. Я якраз збирався попрямувати до Хаммера, як раптом двоє чоловіків вийшли з офісу до вітальні. Один з них був здоровенним бойовиком з автоматом у наплічній кобурі, а другим був інший фальшивий Мадупа, Яніс Цанні.
Вони зупинилися, коли побачили нас, і обидва дивилися на Сержіу променистими очима. Двоє самозванців на мить зупинилися, дивлячись один на одного, а Хаммер повернувся до них і побачив вираз їхніх облич. Ще за долю секунди головоріз із Цанні потяглися за пістолетами.
Спенсер націлив дротик і вистрілив. У кімнаті пролунала глуха бавовна, і за мить з шиї чоловіка, поряд з адамовим яблуком, вилетів чорний металевий дротик. Його щелепа почала беззвучно працювати, коли Цанні з жахом дивився на чорний об'єкт. Хаммер одним котячим рухом почав повертатися та витягувати пістолет.
Його очі спершу зосередилися на мені, і я побачив у них загрозу, коли його рука знайшла пістолет у кобурі. Я впав на одне коліно і одночасно змахнув рукою, виконавши петлю знизу, звільняючи стилет. Він розсік повітря безшумно, як вражаюча змія, і вдарив Хаммера в груди поруч із його серцем. Лезо з гучним стукотом увійшло до його тіла і опустилося до ручки.
Потворні очі Хаммера, які вперше відкрилися мені, оскільки на ньому не було сонцезахисних окулярів синього кольору, на мить пильно глянули на мене, недовірливо, що мені вдалося вбити його так швидко. Він подивився на стилет, з-під якого його сорочка сочилася малиновим. Він узяв ножа, ніби збираючись витягнути його, потім підняв пістолет у руці до мене. Але він уже був мертвий. Він упав обличчям вниз на диван, його довге волосся приховало замішання на його обличчі.
Інший бойовик щойно перестав смикатися на підлозі. Цанні повернувся, щоб бігти назад в офіс, але ще один дротик із пневматичного пістолета зупинив його, потрапивши в спину.
Він відчайдушно намагався схопитися за нього, не зміг до нього дотягнутися, а потім звалився головою у дверний отвор офісу, на мить трясся там, а потім обм'як.
Я підійшов до дверей і побачив, що в офісі нікого більше немає. Я знову повернувся до решти. Я кивнув у коридор, що веде до спальні, і Спенсер випередила мене. Еріка пішла за мною.
Ми дослідили решту місця. Ще одна вітальня, спальні та кухня. Ми виявили озброєного злочинця, який їв бутерброд на кухні. Тобто Спенсер знайшов його першим. Я увійшов саме в той момент, коли він знову вистрілив із пневматичного пістолета. Він страшенно рвався до вбивств, майже так само, як і Зак. Чоловік отримав удар у бік, коли витяг довгий револьвер Welby.32. З якоїсь причини отрута подіяла на нього не так швидко, і йому вдалося вистрілити. Пістолет з ревом вирвався в межі кімнати і влучив Спенсеру прямо під ребра, відкинувши його спиною до стіни. Я схопив стілець і вдарив їм по обличчю, коли він цілився в мене з револьвера. Стілець врізався в нього і розбився об обличчя. Пістолет вистрілив у стелю, і чоловік ударився об підлогу спиною, втративши зброю. Спенсер, бурчачи у стіну, знову прицілився з пневматичного пістолета.
Я кричав на нього. - "Тримайся, чорт забирай!"
"Навіщо?" - хрипко спитав він. «Ублюдок дістав мене».
Він знову прицілився. Я вдарив його кулаком по обличчю, і він ударився головою об стіну. Потім я вирубав пістолет, тому він втратив його. Він загримів по кахлі кухні, і він приголомшено глянув на мене.
"Я сказав, почекай", - прогарчав я.
Наші очі на мить зустрілися, потім він опустив очі, хапаючись за рану під ребрами. Це було схоже на просту рану на тілі, але зараз мене це не дуже турбувало. Я підійшов і став навколішки перед стрільцем. Його очі були розплющені, а його тіло все ще боролося з отрутою. Він був одним з тих рідкісних людей, які мали природний імунітет до певних токсичних хімічних речовин, що, хоч і не повний, змушувало курарі вбивати його повільно, а не миттєво. Я був радий, що це так. Може, я зможу отримати відповіді.