Десятий розділ.
Гавань Міконоса лежала як масивний огранований сапфір у променях ранкового сонця. Це була майже повністю закрита гавань з невеликими рибальськими човнами та катерами всередині та двома великими круїзними кораблями, які стояли на якорі біля морської стіни. Кораблі не заходили до Міконоса. Пасажирам доводилося спускатися невпевненими трапами з багажем у руках до катера, який невеликими групами доставляв їх на берег.
Ми з Ерікою не пережили цієї короткої пригоди. Ми прибули у новий аеропорт на іншому кінці острова всього година тому назад та поїхали автобусом вибоїстою дорогою до села. Тепер я сидів у прибережному кафе під навісом з парусини, вмостившись на прямому жовтому стільці, і спостерігав, як півдюжини вусатих грецьких моряків ведуть нещодавно розфарбований рибальський човен у воду всього за п'ятнадцять ярдів від мене. Від мене в обох напрямках повертала набережна - ряд побілених будинків із кафе, магазинами та невеликими готелями. Я зробив ковток Nescafe, символічною данина поваги греків американській каві, і спостерігав, як повз проїжджає старий у солом'яному капелюсі, що торгує виноградом та квітами. В цій атмосфері було важко згадати, що я був тут, щоб убити людину.
Еріки зі мною не було. Вона зникла в лабіринті білих вулиць неподалік від набережної, щоб знайти стару жінку, яку вона знала за перебування на Міконосі кілька років тому. Якщо вам потрібна була хоч якась інформація про Міконос, ви зверталися до темноволосих бабусь у чорних шалі, які здавали кімнати у своїх будинках відвідувачам. Вони всі знали. Еріка пішла дізнатися про військовий табір на острові і дізнатися, де може жити командир цього табору, бо ми, мабуть, знайдемо там Ставроса.
Я якраз закінчував «Нескафе», коли Еріка, розгойдуючись по кам'яній доріжці перед кафе, була одягнена в жовті штани, її довге руде волосся було стягнуте жовтою стрічкою. Мені все ще було важко зрозуміти, чому така гарна дівчина, як Еріка, виявилася залученою до мого світу. Їй слід було вийти заміж за багату людину з віллою і довгою білою яхтою за межами Тель-Авіва. Все це вона могла мати своєю зовнішністю. Можливо, вона цього не знала. А може, яхти просто не смакують її.
"Ти виглядаєш як турист, Нік", - посміхнулася вона, сідаючи поряд зі мною. «За винятком піджака та краватки».
"Дайте мені ще годину", - сказав я. "Що ви дізналися?"
Вона замовила офіціантові чашку гарячого чаю, і він пішов. «Добре, що я поїхала сама. Марія спочатку дуже не хотіла розмовляти. Ці остров'яни дуже далекі від незнайомців, і будь-яка людина, яка тут не живе, – чужа».
"Що вона мала сказати?"
Еріка почала говорити, але їй довелося почекати, доки офіціант залишить їй чай. Коли він пішов, вона насипала у чашку трохи цукру з відкритої миски. «Поруч із пляжем Орнос є табір, і лише пара остров'ян побувала всередині. Командир живе на орендованій віллі поряд із табором. Його звуть Галатіс. Один із двох місцевих таксистів відвіз двох американців до готелю «Ренія». на околиці села; Пізніше ця ж людина відвезла їх на віллу Галатиса».
"Відмінна розвідувальна робота, міс Ністром", - сказав я. «Ходімо, поїхали в Ренію».
"Я тільки села", - поскаржилася вона. "У мене ще є півчашки чаю".
"Я принесу тобі ще чашку пізніше". Я кинув на стіл кілька драхм.
"Добре", - сказала вона, поспішно відхлинувши ще чаю, а потім піднялася, щоб слідувати за мною.
Ми пройшли по набережній повз кафе і невелику групу до відкритої площі, де зупинялися автобуси, що йдуть на околиці. Поштове відділення та штаб поліції порту виходили на площу, і там стояла потьмяніла бронзова статуя стародавнього героя. Ми проминули цю площу, повернули з набережної в невеликий квартал і незабаром прибули до Ренії. Це був багаторівневий готель, збудований на пагорбі з майже тропічним садом перед ним.
Стрункий молодик за стійкою реєстрації був дуже привітний. «Так, учора приїхали двоє американців. Вони ваші друзі?
Як їх звати? »- Запитав я.
"Дайте подумати." Він дістав з-під прилавка журнал і відчинив його. Ааа. Містер Браун та містер Сміт».
«Так. Вони будуть нашими друзями», - сказав я. «У якій вони кімнаті? Ми хочемо здивувати їх».
«Вони 312. Але вони вже поїхали. Вони згадали, що повернуться на обід до полудня».
Ми все одно перевірили кімнату. Я постукав у двері, а потім увійшов зі спецефектом, наданим хлопцями з відділу спецефектів. Ми зачинили двері й озирнулися. Обидві великі ліжка ще не заправлені, а на нічному столику стояла наполовину порожня пляшка віскі. Ставрос не надто пив, тому я подумав, що це був його найманець, якого він привів із собою, який випив спиртне.