У боротьбі Жанна вивільнила праву руку. Підняла пістолет угору, тоді хотіла націлити на супротивника. Її стримала ліана. Хоакім укусив її за ліве плече. Жінка подумала про хвороби. Подумала про вампірів. Подумала, що вмирає.
Вона різко смикнула руку назад і виплуталася з ліани. Хоакім досі кусав її. Вона відчувала, що от-от знепритомніє. Затвор. Пересмикнути затвор. Хоакімова скроня. Куля. Одна-єдина. Вона його й вб’є...
Хоакім рефлекторно розчепив щелепи й загарчав на пістолет. Ніби щоб налякати рифлений сталевий ствол. Але у світі сучасної механіки такі речі не працюють. Жанна засунула свою пушку йому в рот і натисла на гачок. Череп Хоакіма розлетівся на шматки. Від цього в Жанни перехопило дух. Її обличчя забризкало дрібками плоті, уламками кісток.
Вона взяла себе в руки. Стежка. Пристань. Ланча. Жанна витерла циферблат годинника, вкритий кривавою кашею. Пів на п’яту. Пів години. В неї є пів години, щоб добігти до річки...
На неї навалилося Хоакімове тіло. Вона вилізла з-під нього, ніби з кокона. Вчепилася в край дупла. Спромоглася випростатись. Треба лізти зі свого сідала. Добігти до річки. Втекти з лісу духів...
За кілька секунд її стопи торкнулися битої землі на стежці. Найтвердіший ґрунт у її житті. Вона побігла. Здивована, що кінцівки досі слухаються. Що їй вистачає дихання. Цей подив нагадав про іншу річ. Рана. Жанна спинилася й торкнулася лівого боку шиї. Укус був несерйозний. Хоакім не встиг угризтися глибоко. Сама не знаючи, що робить, жінка зібрала грудку землі. Замастила нею рану. Вона поняття не мала, наскільки це ефективний метод, але цей жест її заспокоїв.
Цієї миті здійнялося гарчання. Тоді рев, такий, що аж ніби розтинав нутрощі лісу. Голосові зв’язки, які його видавали, були, мабуть, схожі на вирване з-під землі коріння. Крики множилися. Роздирали верхів’я. Змагалися в гучності. Ненароджені знайшли тіло свого ватажка. Що вони робитимуть: заберуть труп свого володаря й повернуться до решти зграї чи, навпаки, кинуться навздогін його вбивці?
Жанна вирішила не дізнаватися.
Річки досі не було на горизонті. Жінка задумувалася, чи вона взагалі не загубилася. Не зійшла з дистанції. Вона ризикувала померти з власної провини, просто заблукавши в цьому лабіринті.
П’ята година.
Бігти. Бігти. Бігти.
Ненароджених досі не видно...
Тепер вона ледве волочила ноги. Ні думок. Ні відчуттів. Нічого. Інших тут не було. Інші про неї забули. Інші повернулися до свого світу насильства й твані...
Раптом Жанна помітила мідяну смужку. У її мозку насилу сформувалася думка. Земля, кров, висихаючи, паралізували її нейрони.
Але так.
Це була річка — одразу за тванню...
— Це кров?
Ґаучо стояв у човні, визираючи з-за очеретів. Жанні захотілося розцілувати його, задушити в обіймах, розпростертися біля його ніг.
— Багно, — просто відповіла вона. — Я впала.
— Де ваш друг?
— Він залишився.
— Залишився?
— Я поясню.
Ґаучо простягнув їй руку. Жанна ступила в човен. Їй здалося, що цієї миті від берега відколовся шматок. Цим шматком була вона сама. Вона знову ставала людиною.
Вона бухнулася на дно ланчі. Горічерева. Обличчям до неба. До його хмаринок із рожевої вати, що немов зійшли зі старовинних картин. Жанна заплющила очі. У ній розверзся всесвіт. Чиста насолода. Вона смакувала кожен удар серця. Кожне пульсування крові. Кожну ознаку життя...
Ґаучо, мабуть, подумав, що вона заснула. Він тихо заспівав, ніби заколисуючи її.
Заплющивши очі, Жанна пригадала свої самотні вечори в Парижі. Білий рис. Зелений чай. «Анатомію Ґрей». Бромазепам під келих білого вина.
Просто життя.
Що, зрештою, не так уже й погано.
Жан-Крістоф Ґранже — найпопулярніший французький письменник, журналіст і сценарист. Книжки Гранже перекладені більш ніж 35 мовами, вийшли мільйонними накладами та витримали кілька успішних екранізацій.
У Парижі з’явився моторошний убивця-канібал Усі спроби столичної поліції вистежити його не дають результату. Слідча суддя Жанна Коровська поклала собі за мету будь-що знайти злочинця. Її не лякає жорстокість канібала, не зупиняють підніжки колег-чоловіків, які намагаються завадити розслідуванню. Убивця знає, що Жанна йде його слідами, і тікає до Південної Америки Слідча починає небезпечну гонитву. Одна її похибка — одне людське життя. Посеред непрохідних аргентинських боліт, у нетрях лісу духів, вони опиняться віч-на-віч: тендітна жінка та безжальний, жорстокий монстр. Але всяка жорстокість має свій початок І вбивцями не народжуються, ними стають. Часом не без сторонньої допомоги.