— Двоє суддів на одну справу, — зауважив Павуа, — це не дуже поширена практика, ні? Нове розпорядження Саркозі?
— Жанна Коровська тут у ролі консультантки, — сказав Тен, анітрохи не збентежений.
— Консультантки з чого?
Жанна заговорила, проігнорувавши запитання:
— Яку саме посаду обіймала Неллі Баржак? Лаборантка?
Павуа насупив брови. У нього було друге підборіддя, справжній пеліканячий міхур, який надавав йому ще незворушнішого вигляду.
— Ні-ні. Це була блискуча цитогенетикиня. Надзвичайно талановита.
— Вона встановлювала каріотипи?
— Не тільки. Вечорами вона також працювала над програмою з молекулярної генетики.
— А в чому різниця?
— Цитогенетики працюють із клітинами. Молекулярні генетики вивчають ще меншу ланку — молекули ДНК.
Побачивши вираз обличчя співрозмовників, директор зітхнув і розщедрився на пояснення:
— У кожній клітині є хромосоми. Це нитки, такі собі спіралі, складені з генів. Молекулярна генетика займається цими послідовностями. Це незрівнянно менші масштаби.
— У вас є обладнання для таких досліджень?
— Так, на третьому поверсі, але це не наша спеціалізація. Наша повсякденна робота — це каріотипи. Пошуки аномалій у парах хромосом.
— Ви говорили про якусь програму, — вела далі Жанна. — Над чим саме працювала Неллі? Я маю на увазі, вечорами?
— Вона дописувала докторську дисертацію про генетичну спадщину народів Латинської Америки. Їй звідусіль надсилали зразки крові. Вона їх класифікувала. Порівнювала. Я не дуже добре знаю, що вона там хімічила. Вона не сильно про це розводилася. Це була поступка з нашого боку: ми дозволили їй використовувати наше обладнання для особистих досліджень.
Павуа нахилився вперед. Ніби Будда, що хитається на своєму постаменті.
— До чого ці запитання? Як це пов’язано з тим, що сталося?
— Ми не виключаємо зв’язку між її роботою і мотивом убивства, — заявив Тен.
— Це жарт?
Суддя відповів, очевидно, щоб підштовхнути директора до співпраці:
— Ми вже розслідуємо вбивство такого ж типу. Жертва — медсестра, що працювала в центрі для дітей із вадами розвитку. Між хворобами, які лікують у тому закладі, та діяльністю вашої лабораторії може існувати зв’язок.
— Що то за вади? На що страждають ці діти?
Тен зиркнув на Райшенбаха: запитання Павуа його вкурвило.
— Ми нічого про це не знаємо, — зізнався він. — Принаймні поки що. Розкажіть краще, які проблеми ви можете виявити за допомогою каріотипів.
— Здебільшого синдром Дауна — трисомію 21. Його називають так через те, що це відхилення стосується пари хромосом під номером 21. Ми також виявляємо інші аномалії, наприклад трисомію 13, яка викликає психомоторну загальмованість і фізичні вади. Або ж так звану «делецію». Відсутність певних ділянок хромосом. Така нестача призводить до важких наслідків для розвитку дитини.
— Ці аномалії рідкісні?
— Залежно від того, що ви називаєте «рідкісним». У нас вони трапляються щодня. Або майже.
— Вони можуть викликати незвичайні форми божевілля?
— Я не розумію вашого запитання.
— Ви говорили про трисомію. Аналіз каріотипу може виявити такі хвороби, як, наприклад, шизофренія?
— Ні. Навіть якщо припустити, що такі патології мають генетичне походження, потрібно було б ідентифікувати відповідний ген і працювати з ДНК. Ми не такі професіонали. Чого ви дошукуєтесь? Страшно навіть подумати: ви вважаєте, що вбивця — якийсь псих, чию генетичну аномалію виявили тут колись давно?
— Є й інша можливість — батьки. Які могли б мати на вас зуб.
— Чому ж?
— Через хибний результат. Через дитину, яка народилася з відхиленнями.
— Це безглуздя, — відрізав Павуа.
— Якби ви знали, які мотиви трапляються в нашій роботі.
— Я маю на увазі, це справді безглуздо. Якщо в каріотипі видно аномалію, це ще не привід вважати нас відповідальними за цю проблему. А головне, такі аналізи робляться якраз для того, щоб уникнути народження дитини з вадами. Амніоцентез роблять у визначений час, щоб мати можливість перервати вагітність.
— А якщо ви припустилися помилки? Не помітили проблеми і дитина народилася неповноцінною?
Павуа виглядав пригніченим. Утім, на його обличчі блукала неясна усмішка.
— Ні, — просто відповів він. — Наші результати достовірні на 100%.
— Тут ніколи не плутали пробірки? Не глючили комп’ютери?
— Ви не уявляєте собі, у яких умовах ми працюємо. Ми дотримуємося вкрай суворих заходів безпеки. За нами постійно стежать експерти від уряду. Я ніколи не чув про помилки в нашій справі. Ні тут. Ні в інших лабораторіях по всьому світу.
Бернар Павуа виголосив свою промову спокійно. Здавалося, ніщо й ніхто не може його зачепити. Цей чоловік і справді був крижаною брилою.
Тен, мабуть, дивувався не менше за Жанну.
— Схоже, вас не надто засмучує загибель Неллі Баржак. Ви навіть не здивовані неймовірними обставинами її смерті.
— Моя філософія — приймати світ таким, яким він є. Як на мене, неможливо щодня читати газети, бачити потік насильства, характерний для наших суспільств, і водночас не припускати, що це саме насильство може постукати в мої двері.
Суддя роздратовано розвів руками.
— Але де ваше співчуття? Вас не шокує спосіб, у який убили Неллі? Такою молодою? Або тортури й калічення, яким її піддали?
— Неллі померла в цій формі. Але її душа мандрує далі.
— Ви... ви вірите в реінкарнацію? — запитала Жанна, приголомшена.
— Я буддист. Я вірю в ланцюжок тіл і в унікальність душі. Що ж до моїх емоцій, ліпше сказати вам одразу: Неллі була моєю коханкою. Ми вже рік мали романтичні стосунки. Але те, що я відчуваю в даний момент, стосується тільки мене. Я не збираюся набридати вам цим.
Запала мовчанка. Жанна, Тен, Райшенбах і секретарка зіщулилися. Нечасто натрапиш на такого свідка.
— А якщо ви хочете поговорити про моє алібі, — повів далі науковець, так само зверхньо, — то в мене його нема. Я чекав Неллі в себе вдома. Сам. Вона попередила, що працюватиме допізна.
— У неї була якась інша зустріч?
— Вона мені нічого не сказала.
— Вас не стурбувало, що вона не прийшла?
— Інколи вона працювала до світанку. Її дослідження були важливіші за мене, розумієте? Це одна з причин, чому я любив її і захоплювався нею.
Жанна на кілька секунд утупилася в чоловіка. Вона зрозуміла його справжню сутність. Його спокійний вигляд свідчив про неабияку силу духу. Смерть Неллі не залишила його байдужим. Навпаки. Спогад про неї відбився в його пам’яті. Ніби епітафія на мармурі. З внутрішнього боку.
Тен скочив на ноги, ніби пружина.
— Дякую вам, докторе. Попрошу вас за кілька днів заїхати до мене у СВІ Нантерра.
— Ви хочете ще раз мене допитати?
— Ні. Треба буде лише підписати свідчення. Тим часом капітан Райшенбах дещо перевірить.
— На кшталт відсутності в мене алібі?
— Наприклад.
— У мене останнє запитання, — сказала Жанна, й собі підводячись.
Секретарка зиркнула на Тена: продовжувати їй записувати чи ні? Вона вже стояла, склавши записник у портфель. Суддя заперечно похитав головою.
— Каріотипи визначають за інших обставин? Наприклад, у дорослих?
— Так, зі зразків крові. — Павуа досі сидів. — У таких випадках ми шукаємо ознак безпліддя.
— Безпліддя визначають за каріотипом?
— Так. Делеції в деяких хромосомах можуть пояснювати репродуктивні проблеми. Інколи ми також шукаємо генетичні причини розладу в дитини. Наприклад, причини труднощів із навчанням. Тоді ми перевіряємо каріотип й інколи визначаємо патологію малечі.
Жанна повернулася до свого першого здогаду. Безплідна жінка, чий каріотип аналізували в лабораторії Павуа. Схиблена, яка захотіла помститися цьому закладу й водночас заволодіти плідністю Неллі Баржак, поглинувши її... Але як пояснити іншу жертву, медсестру? І дивовижну силу вбивці?