Також він поводиться по-справжньому агресивно з іншими сиротами, які бояться та уникають його. Він нападає на них, розставляє пастки. Вчора він поранив дівчинку, затягнувши її на край території сиротинця та штовхнувши у викопану ним яму. У її дно він повтикав заточені бамбукові стебла, і вони пошкодили малій стегно, а могли взагалі вбити. Навіщо він це робить? Схоже, довіру в нього маю тільки я. А ще...
У нього є інша небезпечна пристрасть. Хуана вабить вогонь. Він може годинами спостерігати за полум’ям. Кілька разів його ловили на іграх із сірниками. У цьому плані я теж боюся найгіршого...
Ці нахили крають мені серце. У своїй краватці й чорному піджаку Хуан схожий на маленького Чарлі Чапліна, у якого вселився демон. Я без упину молюся. «А для вас, хто Ймення Мойого боїться, — каже нам Усевишній, — зійде Сонце Правди та лікування в промінях»[71]...
26 грудня 1981 року
Знову приходив Пеллеґріні. Хоче забрати дитину. Каже, що знайшов для нього нових прийомних батьків. Швидше схоже, що він отримав відповідні накази. Той, хто хоче всиновити Хуана, має владу. Мабуть, військовий. А ще я відчуваю, хоч і не можу цього пояснити, що за всім цим ховається якась таємниця.
З січня 1982 року
Цього нового року Господь зробив мені дивовижний дарунок. Сьогодні вранці я знайшов Хуана в церкві біля вівтаря. Він співав. Не мугикав якийсь нерозбірливий мотив, як зазвичай, а по-справжньому співав. Зі словами! Це вперше я чую з його вуст членороздільну мову. Я впізнав пісню. Шлягер кількарічної давнини, якого я вчив дітей зі своєї місії ще в Брюсселі, — «Porque te vas» у виконанні англо-іспанської співачки на псевдонім Жанетт.
Де він вивчив цю пісню? Неважливо. Я впевнююсь у своєму переконанні — а з ним росте й надія, — що аутизм Хоакіма не є незворотним. Ліс просто заглушив його людські якості. Я маю тримати його біля себе. Продовжувати його навчати. Із Божим благословенням. «Але наступає година, і тепер вона є, коли вклонятись Отцеві не тут потрібно буде, а в дусі та в правді»[72].
17 січня 1982 року
Хуан заговорив. Зненацька. Без труднощів. Я знав. Я так і знав. Він володіє мовою. Хуан не аутист. Або ж його синдром не належить до тих, які в моїх книжках називають «аутизмом високого ступеня». Тепер я маю закріпити цей прогрес, навчаючи його інших речей. Читати. Писати. Молитися. Я виграю цю битву, як і він.
25 січня 1982 року
Швидкий прогрес. Хуан не відчуває жодних проблем із мовленням — хоча й досі схильний затинатися. З його вуст злітають сформовані речення. Я веду з ним розмови. Він незвичайно користується мовою. Схоже, він не здатен говорити від першої особи. Замість ствердної відповіді повторює запитання. Інколи у відповідь вимовляє певні фрази. Часто це слова з «Porque te vas». Не розумію, що це означає.
Поки що його думки сплутані. Він розповідає крихти спогадів про життя в лісі, фрагменти з його життя в казармі. Але все це накладається. Його розум — як розгорнута книжка, в якої злиплися сторінки.
Іноді він приписує мавпам людські характеристики. Говорить про них як про наділених мовою істот. А іноді, навпаки, пов’язує зі своїми «батьками» ритуали та звички, що стосуються його життя серед дерев. Одне безсумнівно: у своєму житті він знав лише страх і небезпеку. Побої та покарання в прийомній сім’ї. Подряпини й укуси серед мавп.
З лютого 1982 року
Нарешті відтворив історію втечі Хуана. У прийомних батьків, Ґарсія, трапилася гаряча нічка. П’яний як чіп батько почав бити свою дружину. Наскільки я розумію, стосунки між цими двома непросипенними п’яницями були вкрай напружені. Посеред ночі батько схопив штик зі своєї гвинтівки й перерізав жінці горло. Потім розчленував її на кухні. Саме цю сцену так часто малював Хуан (Уґо Ґарсія зв’язав свого сина на кухні, заткнувши йому рота, і змусив спостерігати за «виставою»). Але що то за натовп довкола «жертви»? Пізніше офіцер намагався підпалити себе за допомогою бензину. Не обов’язково бути психіатром, щоб зрозуміти, звідки походять піроманські нахили Хуана...
Нарешті на світанку Ґарсія перерізав собі шию від вуха до вуха, забувши про сина, що задихався в диму: на кухні досі горіли деякі речі. Хуану вдалося виплутатися. У паніці він збіг сходами, перетнув подвір’я казарми та втік до лісу. Біг до повного виснаження. Тоді повалився під деревом. Після цього — провал. Хуан зовсім не пов’язує цю втечу зі своїм життям у мавпячій зграї.
7 лютого 1982 року
Сьогодні вночі ми у світлі ліхтарів заскочили Хуана в курятнику. Він перерізав курям горло моєю бритвою та пив їхню кров. Нашкрябав на стінах ті самі фігурки, які зазвичай малює, гидкою сумішшю крові й екскрементів...
Волонтери бояться. Дехто вже поїхав з диспансеру. Про Хуана ходять чутки, ніби він «син диявола». Я зачинив його в темному сараї як покарання. Хочу, щоб він зрозумів, що йде хибним шляхом. Звідки він черпає ці ідеї? Ці нахили?
9 лютого 1982 року
Після двох днів «карцеру» я забрав Хуана в плачевному стані. Він випорожнявся по всій хижці, обписав стіни своїми екскрементами. На його сорочці та штанах були засохлі плями сперми. Його перші полюції... Отже, у нього починається статеве дозрівання. Але до чого звернений його сексуальний потяг?
Мені спало на думку дещо жахливе. Це той кривавий бенкет викликав у нього перше сексуальне збудження. Я постійно молюся. Бог, який давно покинув нашу місію, не зможе забути Хуана. Мені соромно писати такі речі, але я вважаю, що це Він нам таки заборгував. Урятувати дитину в ім’я всіх тих, кому він дав загинути тут...
24 лютого 1982 року
Хуан спокійніший. Я починаю задумуватися про якусь близьку до сказу інфекцію. Але медичні аналізи нічого не показали. Чи варто провести детальніший огляд? Це можливо лише в Буенос-Айресі.
3 березня 1982 року
Знову приходив полковник Пеллеґріні. Це вже офіційно. «Хоакіма», як він його називає, всиновить одна важлива особа. Вочевидь, наближена до влади людина. Я мушу тікати разом із Хуаном. Мушу врятувати його душу.
11 березня 1982 року
Хуан до крові покусав хлопчика-каліку, який живе в нас уже кілька місяців. Ми попіклувалися про його рану. Якщо Хуан страждає на якусь хворобу, чи є ризик зараження? У мені прокидається ще одна підозра, пов’язана з його жагою до м’яса. Канібалізм...
Того ж дня я знайшов святилище неподалік від місця, куди Хуан повів свою жертву. Дивна халабуда з кісток тварин, каменів, гілок. Деякі частини нагадують літери його абетки. Схоже, Хуан дотримується правил якоїсь церемонії. Де він про них дізнався?
13 березня 1982 року
Приходив Пеллеґріні. Пакет документів готовий. Прийомний батько — адмірал Альфонсо Палін, член військового уряду Аргентини. Кат, який належить до найнебезпечніших людей у країні. Навіщо Паліну всиновлювати Хуана, а не когось іншого? Його диктатура щодня залишає сиротами сотні дітей. Чому він обрав Хуана? Чи його, власне, цікавить історія хлопчика? Його жорстокість?
Я зв’язався з орденом Святого Ігнатія в Брюсселі. Якщо захочу, можу негайно поїхати в іншу місію, до Гватемали.
21 березня 1982 року
Якщо в мене й залишалися сумніви, ця ніч повністю їх розвіяла. ХУАН — КАНІБАЛ. Його знайшли на цвинтарі за диспансером, де ми ховаємо мерців. Хуан викопав кілька тіл — найсвіжіших — і частково поїв їх. Мені боляче описувати, що я бачив. Хлопчик розтрощив каменюкою черепи, щоб дістатися до мізків і висмоктати їх. Порозбивав кістки кінцівок і виссав звідти кістковий мозок. Звідки він знає ці техніки? Чи вже куштував людської плоті?
72
Отець Роберж подає цитату не точно, а перефразовує цей вислів: «Але наступає година, і тепер вона є, коли богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді» (Ів. 4:23).