Гострохвостий. Ой, пропав я! Їй-богу, репетує бiсова баба так, що розбудить всю улицю. (голосно.) Горпино Корнiївно! Бога ради, не кричiть! Я чесний чоловiк! Я зроблю все, що ви скажете!
Горпина (кричить ще дужче). Полiцiя! В полiцiю його! Я знаю вас, паничикiв! Знаю, як ви обдурюєте та з ума зводите бiдних дiвчат. Ой боже! Певно, вже моя Оленка не вперве вибiгла до сього проклятого брехуна, що вмiє тiльки по-письменному брехати. Ой, згубив же вiн мою єдину дитину! (Плаче.)
Гострохвостий. Їй же богу, вперве! Клянусь вам, божусь вам i присягаюсь, Горпино Корнiївно, що вперве! Ви думаєте, що i в мене таки душi немає, що в мене бога нема? Нехай мене покарають всі печорськi святi, нехай мене покриє лаврський великий дзвiн, коли я брешу!
Горпина. Докажи! Докажи! Бо я не вiрю твоєму одному слову. В твоїх словах нема правди. Твої слова - гнилi яблука! Божися! Присягайся! Iди до церкви, присягни перед богом!
Гострохвостий. Я ще ж таки, борони боже, не вбив чоловiка, щоб йти серед ночi до церкви присягати.
Горпина. Божися, присягайся, бо ти згубив мою дитину, їж святу землю, то я повiрю. На, їж! (Бере жменю землi.)
Гострохвостий. (смiється). Хiба я вовк, щоб їв землю.
Горпина. Їж! На, їж, то повiрю.
Гострохвостий. (регочеться). Чи ви, Горпино Корнiївно, при своєму умi! Батьковi своєму понесiть, нехай покуштує, яка земля на смак.
Горпина. То вiн ще глузує над нами, бiдними сиротами! Зводить з ума мою Оленку, ще й знущається над нами! Полiцiя! Полiцiя! В полiцiю його, сибiрного! В тюрму! В Сибiр його! Там йому мiсце!
Гострохвостий. (тихо). От здурiла баба зовсім. Наробить менi шкандалу на всі Кожум'яки, не можна буде завтра й очей людям показати. (голосно.) Не кричiть, бо…
Горпина. Що бо? Га? Що то за бо?… Кричу, бо маю право! Полiцiя! Квартальний! Десяцький! Сюди! В'яжiть його, берiть його!
Горпина, Гострохвостий й Оленка.
Оленка вертається, ставить вiдра, прожогом вибiгає на сцену, ридає i кидається до матерi.
Оленка. Мамо! Не зачiпайте, бо я люблю його! Свирид Йванович любить мене. Мамо! Прошу вас, благаю, не зачiпайте!
Горпина. Щоб я його так пустила, пiймавши на гарячому мiсцi? Нiзащо в свiтi! Нiзащо! Не була б я Горпина Скавичиха, щоб я таки не постановила на своєму. Коли зачiпаєш, то зачiпай чесно, не безчесть мене й моєї дочки, бо ми тобi не iграшка.
Гострохвостий. Ви на мене, Горпино Корнiївно, i се й те, i сяк i так, i сякий i такий, а ви не знаєте, що я хочу сватати Оленку.
Горпина. Дурiть уже дурного Рябка та великорозумну мою небогу Євфросину, а нас, убогих, не пiддурите.
Гострохвостий. Їй-богу, правду говорю вам… Ви менi не вiрите? Ви думаєте, що я нечесно жартую з Оленкою? Вiрте менi, я чоловiк чесний. I божусь, i присягаюсь, що не пiддурюю. Бодай я завтрiшнього дня не дiждав, бодай я завтра повiсився на своїх ремiнних пасах, в своїй хатi, коли ви менi не вiрите. Щоб я вас пiддурював? Я ходжу до Рябка так, як ходять знакомi до знакомих, а женитись не женюсь. Горпино Корнiївно! Чи можна ж рiвняти Оленку до Євфросини? Подумайте ви.
Горпина. О, вже що правда, то правда. Моя Оленка… (До Оленки.) Геть одiйди… (До Гострохвостого.) Як гляну на базарi на свою Оленку, то нема кращої од неї не то що мiж нашими мiщанками, але мiж тими баринями, що вештаються по базарi. Таки така гарна, хоч води з лиця напийся! I бiс її зна, в кого вона вдалась.
Гострохвостий. Авжеж не в вас… В неї голосок, як у флоровських черничок, а в вас такий бас, як у нашiм шевськiм хорi у Йоньки Шелихвоста, їй-богу!
Горпина. Ну й прирiвняв.
Гострохвостий. Так я незабаром до вас i на заручини.
Горпина. Про мене, й просимо; тiльки, здається, у вас нi за собою, нi перед собою… так, як i в нас. Тiльки й добра, що бритви та язик у ротi, як бритва.
Гострохвостий. Не думайте так, Горпино Корнiївно! В мене, ви самi знаєте, i Оленка знає, своя цилюрня…
Горпина. Мабуть, тiльки що цилюрня. Та вже бог iз вами. Коли вам моя Оленка сподобалась, то й приходьте до мене в гостi. В мене швидко будуть гостi, бо я в четвер iменинниця; обiцялись i напрошувались таки самi мої куми з Кожум'як, з Старого Києва і навiть Печорська. Для кумiв я вже не пожалiю хлiба-солi.