Гострохвостий. То буде пир на ввесь мир.
Горпина. Хоч не на ввесь мир, та все-таки буде пир. Приходьте, може, й погодимось, коли у вас язик не такий, як вашi бритви.
Гострохвостий. Добре-добре. (Тихо.) Яка ж краса Оленчина. Для її краси варт навiть пану Гострохвостому оцi вiдра занести до хати. (голосно.) Вiзьму ж я вiдра, щоб вам, Оленко, було додому йти легенько. (Бере вiдра на плечi i крекче. Тихо.) Ой, обшмульгаю ж я собi плечi! Се надибав лихо ко-жум'яцьке! Коли б ще яка чортяка не вглядiла та не розбрехала на ввесь Подол, коли ще сама Скавичиха завтра не розбреше на ввесь Київ.
Пiсню на горi ледве чуть.
Пiсня замирає.
Горпина. От таки й Горпина Скавичиха дiждалась, що її дочцi Оленцi такi паничi носять вiдра з водою!
Завiса падає.
ДIЯ ТРЕТЯ
Просторна Горпинина хата. Збоку - дверi в пекарню. Коло груби завiшенi пiчурки; в однiй пiчурцi-здорова макiтра з пирогами, в другiй пiчурцi - пляшки з настойками. День.
Гострохвостий.
Гострохвостий. (входить). Нема нiкого. Що це за диво! Де се вони подiвались? А казала вчора Скавичиха, що в неї буде пир на ввесь мир… Може, збрехала? Але ж я носом чую десь смачнi пироги. (Ходить по хатi й нюхає.) Їй же богу, десь пироги пахнуть, та ще й недалечке. (Нюхає кругом стiн.) От уже надiлив мене бог своїми дарами: окрiм розуму доброго, маю до того доброго носа. Ой, пироги пахнуть, та не знаю де! (Знаходить пiчурку, одслоняє заслонку.) Ось де вони! Повнiсiнька макiтра! Що бог дасть, а вже попробую: не видержу! (Хапає два пироги в обидвi руки i їсть. 3 пекарнi чуть голос Педорi.)
Гострохвостий i Педоря.
Педоря (з пекарнi). А хто там? А кота! А тпрус, псявiро! Простягає пироги. (Вбiгає i розставляє руки.)
Гострохвостий. Ти б сказала: кицю, кицю! На тобi пирiжка! А то прискаєш, аж губи бренькають, неначе струни.
Педоря. Що це ви робите? Кого вам треба? Хто ви такий?
Гострохвостий. (запихаючись пирогами). Потривай, бо пельку заткнув начинкою… А як тебе звуть?
Педоря. Кого вам треба! Хто ви такий?
Гострохвостий. А як тебе звуть?
Педоря. Як крупи деруть. (Видирає з рук пирога.) Оце лишенько! Було шiстдесят пирогiв. Сама хазяйка полiчила. Скажуть, що я поїла… (Кричить у вiкно.) Тiтко Горпино, тiтко! Було шiстдесят пирогiв, а теперечки тiльки п'ятдесят вiсiм. Не я винна! Щось вшелепалось у хату та й узяло два пироги. (Гострохвостий бере знов два пироги. Педоря кидається до його, однiмає макiтру.) Оце якась московська пеня вшелепалась у хату! Геть же! Не берiть, бо пироги лiченi! Тiтко Горпино! Вже тiльки п'ятдесят шiсть…
Гострохвостий. Та цить! Як-бо тебе звуть? (Моргає й женихається.)
Педоря. Та Педоря! Одчепiться од мене та не зачiпайте вирогiв.
Гострохвостий. Негарно тебе звуть, а молодиця з тебе непогана! А признайся, чи багато тiтка Горпина понапiкала та понаварювала?
Педоря. А вам нащо?
Гострохвостий. На те, що треба. Чи й запiканка й варенуха є? Га? Чи не ковтнути трохи, га?
Педоря. Оце вже й бiс його видав так робити. Щось улiзло в хату, поїло пироги, ще й горiлку вип'є, а на моїй шиї все те окошиться. Тiтко Горпино! Та йдiть-бо сюди!
Гострохвостий. (п'є горiлку нахильцi з пляшки). Та потривай! Не кричи! Я сам признаюсь. Я свiй чоловiк в сiм домi.
Педоря. Та й своїм не припадає горшки дерти. Полiз по горшках, наче котяка. (Виходить.)
Горпина й Гострохвостий.
Горпина (входить). Хто тут улiз у хату? Чого це Педоря репетує? Чи це ви, Свириде Iвановичу?