Горпина. Та й умiє ж тобi прикласти й приказати - незгiрше, як наша Євфросина. Ще й недавно познакомились з Євфросиною, а вже перейняли од неї язичка…
Гострохвостий. То ще невiдомо, хто од кого перейняв язичка. (Гордо.) Вмiємо ми говорити й без вашої Євфросинки. Ми не ходимо по хатах позичати розуму та язика. Маємо доволi й свого.
Оленка. Авжеж. Вже ви, мамо, наговорите: на вербi грушi, а на осицi кислицi.
Горпина. А це що? Це так матерi? Це вже й ти, мабуть, учора позичила язичка у Євфросини? Гляди лишень менi! Ще ти в моїй господi; я ще тобi втру носа…
Гострохвостий. Не встигнете, Горпино Корнiївно, втерти носа, бо я прийшов до вас, Оленко, не з порожнiм ротом, не з пустими словами, а з словом розумним i вченим. Ви менi не йняли вiри вчора ввечерi, а от я i справдив своє слово; бо моє слово, слово Свирида Йвановича, не те, що слово якогось там Йоньки або Йваньки. Я прийшов до вас свататись.
Оленка. То ви покинете Євфросину?
Гострохвостий. Нехай вона сниться кому iншому, тiльки не менi. (Бере Оленку за руку.) Я тiльки вас нiколи не покину: (Тихо.) Коли б чорт винiс оцю бабу з хати хоч на часок. Коли б хоч обняти її. Якi ж у неї очi! Так i печуть, так i голять, як аглицькi бритви. Хоч трохи пограюсь з гарною дiвчиною.
Оленка. А я думала, що ви глузуєте з мене.
Гострохвостий. Борони боже! Чи то можна? Я без вас не можу жити. Лучче нехай мене винесуть на Щекавику, нiж я маю жити без вас.
Оленка. Ой, яка я щаслива! Я нiколи не була така щаслива в матерi.
Горпина. Оце! А чого ж тобi ще треба було в матерi? Оце так! Ще не встигла винести ноги за мiй порiг, а вже нахваляється.
Гострохвостий. Хоч не винесла ноги за порiг, та швидко зовсiм винесе.
Горпина. Куди ж пак! Стане великою панею!
Гострохвостий. А чом би пак i не панею? Та я вберу Оленку так, що їй позавидує не тiльки що Євфросина, але найбагатiша купчиха! Я почеплю їй на голову такого капелюха з бiлими стрiчками, таку коафюру, що вам i не снилося нiколи.
Оленка. Лучче з червоними стрiчками. Яка там краса в бiлих стрiчках: i сорочка бiла, i капелюх бiлий i стрiчки бiлi.
Гострохвостий. I ваше личко бiле. А яку я вам стругну сукню! З чистого шовку!
Оленка. Я про шовковi сукнi нiколи й не думала! Вони менi нiколи й не снились!
Гострохвостий. Я вам куплю золотi сережки! Я вам ушкварю такi сережки, що перед ними i Євфросининi потемнiють.
Оленка. Я вже звикла думати, що менi не доведеться носити золотих сережок. Мати не справляють i не пускають заробити…
Горпина. Як це ти говориш з матiр'ю? Крутить язиком, неначе в пансiйонi вчилась. Та я тобi…
Оленка. Е, годi, мамо!
Горпина. Цить, бо я тебе отим кошиком! Не пущу я тебе бiльше до Євфросинки. Накадила вона тебе своїм ладаном.
Гострохвостий. Не сердьтесь, Горпино Корнiївно! Не сердьтесь!..
Горпина. Цур тобi, пек тобi! Ти неначе собачої блекоти наїлась. (Виходить.)
Гострохвостий i Оленка.
Гострохвостий. (бере Оленку за руку). Оленко! Щастя моє! Чи будете любити мене, виходити до мене щовечора? Бо я без вас не можу жити, не можу дихати, як не бачитиму ваших очей щовечора, як не держатиму вас за оцi ручки щодня, щогодини!
Оленка. Втечу од матерi, а таки буду виходити до вас. Вже менi так осточортiло бiгати по городу з тими кошиками, так гризе мене мати, що менi й свiт немилий. Люди гуляють в недiлю, в празник, а менi нема нi празника, нi недiлi.
Гострохвостий. Дайте, Оленко, ради дня вашого сватання поговоримо про що веселiше. Оленко! Серце моє! Як я вас люблю! Дайте надивитись на вашi брiвки, на ваше личко…
Оленка. Як гляну я на вашi очi, забуваю все своє горе! Я неначе знов народилась на свiт божий! Яка я тепер щаслива, яка щаслива! Як менi легко на душi! Я неначе вперше на вiку одпочила од роботи. (Схиляється на плече Гострохвостому)