Гострохвостий. (тихо сам до себе). Яка тепла в неї душа! Що то якби до сiєї душi, до сього личка та Євфросинине золото, та Євфросинину крамницю з крамом, та Євфросинин розум, та Євфросининi кучерi! Тут моє кохання… та… (голосно.) Красо моя! Серце моє! (Обнiмає Оленку.)
Гострохвостий, Оленка й Горпина.
Горпина (входить). Готуй лишень, Оленко, обiд, бо вже куми йдуть справляти день мого святого янгола.
Гострохвостий. (заглядає в вiкно). Йдуть! Мабуть, сам бог їх несе на повiтрi на крилах. Та й чимала ж череда суне!
Горпина. Мене бог не скривдив кумами. Хвалити бога, не цураються мене, простої, мого хлiба й солi.
Гострохвостий. Я й сам не люблю тих, що цураються хлiба й солi; я так ж люблю таких гордих людей, що їм голови постинав би.
Ті самі, гості й Педоря.
В хату входять міщанки; деякi з кошиками, деякi убранi в празникову одежу.
Міщанки. Добридень вам, Горпино Корнiївно! З днем вашого янгола поздоровляємо вас! Дай вам боже, чого ви тiльки забажаєте собi з неба! А вашiй дочцi пошли боже гарного жениха.
Оленка й Гострохвостий осмiхаються.
Горпина. Сiдайте ж, щоб старости сiдали в мене.
Деякi сiдають.
Гострохвостий. (до гостей). Ой кумки мої, голубки мої, цокотушки мої! От пирiжки, так пирiжки у Горпини Корнiївни! Недурно вас тут повнiсiнька хата! Знаєте й ви, де раки зимують!
Одна міщанка. Та й чи не жартливий же з бiса оцей язикатий панич, та ще й гарний! Не зачiпайте нас, бо як причепимось усi, то мусите нам ставити могорича!
Гострохвостий. А зачiпайте мене! Я дуже люблю, як молодицi мене зачiпають… але тiльки молодi, чорнобривi, такi, що тiльки моргни, та й… гм…
Міщанки. Хи-хи-хи! Оцей панич наговорить три мiшки гречаної вовни! Хи-хи-хи! Весела мати родила вас, веселий i син вдався.
Горпина (до гостей, що стоять). Але чого ж оце ви стоїте? Сiдайте ж у мене, будьте ласкавi. Сiдайте, кумо! Сiдайте, свахо! Сiдайте, кумасю! Прошу покiрно, кумко!
Гострохвостий. Та й кумiв же в вас. Мабуть, ви перехрестили ввесь Київ.
Горпина (кричить у дверi). Педоре! Педоре! А внось сюди столи! Розставляй столи, та серед хати, щоб нам було просторнiше балакати й пити.
Гострохвостий. От i я поможу. (Бiжить i з Педорею вносять один стiл, потiм другий i ставлять їх серед хати.) Та повертайся, Педоре, так прудко, як я! Насилу волоче ноги!
Педоря. За вами похопишся! Не всім такi нiжки мати, якi бог дав пановi.
Гострохвостий. Але в цiй хатi язики! Зiбрались з усiх Кожум'якiв.
Одна міщанка. Ще й з Либедi прибули на помiч, хи-хи-хи!
Горпина. Чого це ти, Оленко, стоїш, неначе привезена невiстка! Застеляй столи та подавай пляшки та чарки. Вже мої кумочки та й заскучали.
Гострохвостий. Ой-ой! (Зiтхає.) Ще й як заскучали без чарочки!
Горпина. Як я буду йти замiж, то вiзьму вас собi за свата.
Гострохвостий. Еге! Добре! За сваху! А я вам подам решетом води, як ви будете сидiти на посадi.
Горпина (вдаривши кулак об кулак). Отже ж нiяк не переговориш оцього панича, їй-богу, не переговориш.
Гострохвостий. То покличте на помiч з десять кумiв, то, може, й переговорите. Педоре! А де ж пироги! Ке сюди пироги! Та чи всі, бо я й знаю, скiльки їх усiх у макiтрi: п'ятдесят, ще й шiсть.
Міщанки. Ха-ха-ха! їй-богу, знає, скiльки пирогiв у макiтрi!
Педоря. Та тут панич лазили, як кiт, по горшках.
Горпина. Геть собi, йди до печi. Ще й вона! Вип'ємо ж по чарцi за живих й за мертвих! (Наливає й п'є.) Щоб живим жити й не вмирати, а помершим, коли померли… ет… (махає порожньою чаркою).
Гострохвостий. Бодай не встали…
Всі. Ой, хто видав так говорити! Це з великого розуму та в голову заходите! Оце так!
Горпина. Глядiть лишень, ви, великорозумнi! Говорiть, та не проговорюйтесь! Мертвi лежать на Щекавицi та нiкому не шкодять, а живi часом дуже й дуже шкодять.