Меронія. Помолiться, Горпино Корнiївно, за мене, грiшницю; вже ж я сьогодня нагрiшила, так нагрiшила (складає руки до бога), що не знаю, чи й простить менi отець Модестiй.
Гострохвостий. I за мене не забудьте подати чарочку, бо й я так нагрiшив, так нагрiшив! Не знаю, чи простить мене… гм… не знаю, й хто там прощає.
Горпина. А хто видав передражнювати? Хто видав кривитись? Глядiть лишень, бо я вас так поскубу за чуба!
Гострохвостий. То й скубiть, та скубiть добре,- бо є за вiщо поскубти. Патли добрi.
Горпина. Розтривожили ви мене пiснями. Плачу я, що мене моя рiдня цурається, небога Євфросинка мене цурається; не бажають вони менi щастя-долi, коли не прийшли покуштувати моєї хлiба-солi. Ой господи! Ота менi Євфросинка… Та що й казати… коли вона менi небога. Грiх менi осуждати, та ще й свою родину.
Меронія й Магдалина. Ой господи! Який-то тепер свiт настав: брат встає на брата, сестра на сестру.
Горпина. Небога Євфросинка на рiдну тiтку. Нехай уже бог скарає її за мене, смиренну рабу божу.
Всі. Нехай уже її господь покарає, коли вона така.
Горпина. Нехай її курка вбрикне. Вона менi не небога, а я їй не тiтка однинi й довiку. Анахтема! Анахтема! Анахтема!
Всі. Анахтема! Анахтема! Анахтема!
Горпина. Оце згадала таке смутне та й засмутилася!
Бублейниця. I треба було згадувати в такий день! Коли б у мене така небога, то я б на неї пху! Та й годi.
Горпина. То й я на неї пху!
Всі. Пху-пху-пху на неї, сатану, та й будьмо знов веселi! Цур їй, пек їй, коли вона одцуралась од роду.
Бублейниця. Є i в мене, признатись, така родичка, та… не хочеться тiльки розказувати, та ще й при людях. А!.. аж язик свербить…
Всі. Та кажи, кажи! Нащо жалувати таких псяюх.
Бублейниця. Та розказала б, та, як-то кажуть, стiни слухають.
Гострохвостий. Педоре! Вiзьми кочергу та повигонь стiни з хати.
Башмачниця. Я вже знаю, про кого мова мовиться. Це в наше вiкно камiнь ударив.
Бублейниця. Не знаю, може, в ваше. На злодiєвi шапка горить. Що ж робити, коли ваш рiд такий удався, бо то з вашого кодла.
Башмачниця. З нашого кодла? А яке ж наше кодло? (Схвачується з мiсця.)
Бублейниця. Та таке ж…
Башмачниця. Та яке ж? Кажи!
Бублейниця. Не чiпляйся, Орино, бо й скажу. Так i крикну на всю хату. (Встає з мiсця.)
Башмачниця. Про мене, крикни не то що на всю хату, i на всю улицю, бо я тебе не боюсь, бо я тебе не злякаюсь.
Бублейниця. Ба злякаєшся, як скажу, бо вже твiй рiд отут менi сидить у печiнках. То ваше кодло! Такi ви всi, не тiльки ваша Степанидка.
Башмачниця. То ми всі такi? То й я така?
Бублейниця. Та й ти така. I твоя мати була така!
Башмачниця. Та й моя мати була така? Яка ж була моя мати?
Бублейниця. Хiба ж не знаємо, яка була твоя мати? Та твою ж матiр били жиди на улицi патинками по мордi. Твоя мати в острозi сидiла.
Башмачниця (кидається до бублейницi), Мою матiр жиди били патинками? Моя мати в острозi сидiла? Хто бачив? Хто докаже?
Бублейниця. Я докажу!
Башмачниця. Ба не докажеш!
Бублейниця. Ба докажу!
Башмачниця. Ба брешеш, не докажеш.
Бублейниця. (наближається). Ба не брешу, бо докажу! Бреши сама з собаками.
Башмачниця. Ой, люди добрi! Хто чув, хто бачив, щоб моя мати сидiла в острозi? (Пiдходить до кожної мiщанки й питає.) Ти бачила, як сидiла моя мати в острозi?
Міщанка. Нi.
Башмачниця. (до другої мiщанки). А ти докажеш?
Міщанка. Нi!
Башмачниця. (до третьої). А ти докажеш?
Міщанка. Нi, не докажу!