Башмачниця. (до Горпини). А ви докажете?
Горпина. Нi, не докажу!
Башмачниця. (питає усiх i обертається до бублейницi з кулаками). Що ж ти менi кажеш, що моя мати сидiла в острозi, коли нiхто не докаже? Що ж ти, сяка-така, обговорюєш мою матiр i всю нашу рiдню?
Бублейниця. Присягаюсь i божусь, падаю на колiна до братської богородицi (падає на колiна), що твоя мати сидiла в острозi, що твою матiр били жиди патинками по мордi.
Башмачниця. Падаю на колiна (стає на колiна), присягаюсь i божусь, що ти брешеш, що ти набрехала на мою матiр. Брешеш, брешеш, брешеш, сибiрна!
Тим часом Гострохвостий виходить з хати i приводить катеринщика.
Катеринка грає й перебиває лайку.
Всі. Де це музики взялися? Хто це найняв?
Гострохвостий. Це я, це я найняв, щоб Горпинi Корнiївнi веселiшi були iменини. Як маємо лаятись, давайте лучче гуляти!
Всі. (схвачуються). Давайте лучче гуляти або танцювати!
Горпина. Авжеж танцювати веселiше, нiж лаятись. Розступiться, куми мої милi! Горпина Корнiївна гуляє.
Всі розступаються на обидва боки. Бублейниця й Башмачниця розходяться на обидва боки й показують одна другiй кулаки.
Горпина (розставивши руки). Дайте мiсце, кумки мої, голубки мої! Горпина Скавичиха гуляє! (Починає танцювати з башмачницею.)
Магдалина (пiдiймає руки вгору). Ой, що ж то скаже завтра отець Пахомiй!
Меронія (з другого боку, спереду сцени). Ой, що ж то завтра скаже отець Модестiй!
В танець виступають декотрi міщанки. Гострохвостий в однiй сорочцi садить гопака.
Завiса падає.
ДIЯ ЧЕТВЕРТА
Свiтлиця Рябкова.
Сидір Свиридович сидить коло стола й позiхає, хрестячи за кожним разом рота.
Вечiр.
Сидір Свиридович i Євдокія Корніївна.
Сидір Свиридович (позiхає й хрестить рота). Ой господи, помилуй мене, грiшного раба свого! (Знов позiхає й хрестить рота.) Пху, чого це я так позiхаю?
Євдокія Корніївна (позiхає й хрестить рота). Оце! Ти позiхаєш, а я за тобою!
Сидір Свиридович (позiхає й хрестить рота). Пху на тебе, сатано! Позiхнув так, що трохи не роздерся.
Євдокія Корніївна (позiхає й хрестить рота). Пху! Не позiхай-бо, бо й я рот собi роздеру.
Сидір Свиридович. Оце, не позiхай та не позiхай, бо й вона позiхає!
Євдокія Корніївна. То затуляв би рота, а то так негарно дивитись… що й…
Сидір Свиридович. Ати думаєш, що менi гарно дивитись, як ти роззявиш свою вершу?
Євдокія Корніївна. От i вершу… З которого це часу стала верша з мого рота?
Сидір Свиридович. Та хiба ж вже й не час! Що то тi жiнки за мудрий народ! До смертi збирала б губи на оборочку.
Євдокія Корніївна. Пху! Пху! Аж треба одплюнутись, таке верзеш. Чи не вередуєш ти оце знов?
Сидір Свиридович. Нечиста його мати знає, може, й вередую. Здається, хочеться чи чаю, чи горiлки.
Євдокія Корніївна. Про мене, пий чай, тiльки не пий горiлки, бо Євфросинка буде сердитись, як побачить.
Сидір Свиридович. Ой, не пити менi хочеться; здається - їсти, та не знаю, чи солодкого, чи кислого; чи хвигiв, чи солоних огiркiв? Як тобi здається?
Євдокія Корніївна. А як же менi про те знати? Хiба в мене твiй рот?
Сидір Свиридович. Що б ти тепер їла, чи солодке, чи кисле? Чи хвиги, чи солонi огiрки?
Євдокія Корніївна. Я б їла хвиги.
Сидір Свиридович. Чортзна-чого їй хочеться. Хвигiв схотiлось, наче малiй дитинi.
Євдокія Корніївна. Чи то ж менi? Та то ж тобi!
Ті самі й Башмачниця.
Башмачниця (вбiгає з кошиком). Добривечiр вам, Сидоре Свиридовичу, i вам, Євдокiє Корнiївно! Як же вам можна не бути на iменинах у Горпини Корнiївни!
Сидір Свиридович. Як же пiти, коли Євфросина шапку сховала! Якби пак увечерi, то можна б i без шапки, а то вдень.
Євдокія Корніївна. Схаменись, старий! Що ти верзеш? Не пiшли, бо чогось послабли усi.