Євфросина (сердито). Ет, вигадали! Знайшли, чим хвалитись.
Настя, Ольга, Варвара. Ой, покажи! Покажи-бо, Євфросино, нехай ми подивимось. Покажи, серце!
Євфросина. Нехай перегодя. Мене не дуже кортить: я звикла до того. Iдiть, мамо, в пекарню та зготуйте нам закуску.
Євдокія Корніївна. Пiду, пiду! За всi голови. (Виходить.)
Євфросина, Настя, Ольга i Варвара.
Настя (лапає пальцями Євфросинине плаття). Яке ж гарне твоє плаття! Ото якби собi таке справити. Та яке широке та добряще! А як шелестить! А перейди, Євфросино, через хату.
Євфросина гордо переходить через хату i зумисне шелестить хвостом.
Варвара. Ой, як же шелестить! Шелесь-шелесь! Неначе листя на вiтрi. А який хвiст! Здається, увесь шелест на хвостi.
Ті самі й Оленка.
Оленка (входить). Добривечiр! З недiлею будьте здоровi!
Всі. Доброго здоров'я! Спасибi, будь i ти здорова.
Оленка. Моя мати лягли спочивати та й кажуть: пiди до Євфросини та погуляй трошки. А я оце - й прийшла.
Євфросина. Сiдай, Оленко!
Оленка. Це в тебе, Євфросино. нове плаття? Та яке гарне, як золото.
Євфросина. Мабуть; чи подобається тобi хоч трохи?
Оленка. Де вже пак не подобається! Менi такого й до смертi не носити. Ох! (Зiтхає.)
Євфросина. А може, посватає хтось багатий, то й носитимеш.
Настя, Ольга, Варвара. Покажи-бо, Євфросинко, золотi сережки та браслети, покажи!
Євфросина. Та вже нiгде дiтись: треба показати. (Йде в кiмнату й виносить сережки й браслет.)
Всі. Ой, гарнi ж! Аж блищать, аж горять! Так i сяють на всю хату.
Ті самі й Євдокія Корніївна.
Євдокія Корніївна (вбiгає з пекарнi прожогом). Аж тридцять карбованцiв заплатила своїми руками! Надiнь, Євфросинко, то й я подивлюсь.
Євфросина. Таки не втерпiли, прибiгли: ще й Химку сюди приведiть. Пiдiть-бо, мамо, в пекарню, а то Химка там все перепалить та переварить.
Євдокія Корніївна. Пiду, пiду. (Виходить.)
Євфросина надiває перед дзеркалом сережки й браслет.
Всі. Ой, як блищать! А повернись, Євфросинко!
Оленка. Яка ти стала гарна в сережках! Вдвоє покращала.
Євфросина, Настя, Ольга, Варвара i Оленка.
Оленка. Дай менi, Євфросино, в руки браслет: ще зроду в руках не держала золота.
Євфросина. Ти, Оленко, як мала дитина. На, про мене, й подерж, та тiльки не впусти, бо ще й розiб'єш.
Оленка (бере браслет i примiряє на руку). Отже й до моєї руки пристає; їй-богу, пристає. I моя рука не дуже чорна для золота.
Варвара. Якби пак було, то й пристало б.
Оленка. Та горенько, що нема.
Євфросина. Та не держи-бо так близько коло рота: на золото не можна дихати, бо стемнiє. Дай лишень сюди! (Бере й надiває на руку.)
Оленка. Ой, як же на тобi блищить золото! Неначе на образi.
Варвара. Як ти Євфросино, сьогодня розкiшно вбрала голову!
Оленка. Якi в тебе, Євфросино, стали тепер великi коси. Як ви були бiднiшi, то в мене були довшi коси, нiж у тебе, а як ви розбагатiли, то в тебе аж утроє бiльшi коси виросли.
Євфросина i всі три приятельки смiються.
Євфросина. От вже кожум'яцька простота! Чи вже ж ти думаєш, що у всiх панiв на головi свої коси?
Оленка. Невже ж чужi?
Ольга. А чом же не вбратись i в чужi коси, аби було гарно?
Оленка. А я все було дивуюсь, чого в тих багатих панiв такi здоровецькi косища, неначе в кожної куделя на головi або повiсмо конопель.
Євфросина. Купи, Оленко, й собi таке повiсмо та почепи на голову. Побачиш, як покращаєш.
Настя. Недурно ти, Євфросино, так сьогодня прибралась. Еге? Когось ждеш?