В хатi стало тихо, як у вусi. Керосинова невеличка лампа без скла блимала на столi. Старий Кайдаш, Кайдашиха й Лаврiн стали перед образами й почали молиться богу, а Карпо все сидiв на лавi, а Мотря все стояла коло мисника. Свiтло погасло. Карпо й Мотря полягали спати, помолившись у темрявi. Мотря чула, що на її душу лягло щось важке, але нi одна сльоза не виступила на її очах.
Другого дня вранцi Мотря замiтала сiни. Чує вона, Кайдашиха говорить надворi з якоюсь жiнкою та все за неї. Мотря виглянула крадькома з сiней: Кайдашиха стояла, спершись на ворота, а проти неї за ворiтьми стояла її кума, голова проти голови, неначе вони цiлувались. Кайдашиха почала говорить тихо, але так тихо, що було чуть на все подвiр'я.
- От, мабуть. Довбишi надавали за Мотрею всякого добра, - говорила кума, - ще й ти, кумо, забагатiєш за невiсткою.
- Де там, моє серденько! Я думала, що такi багатирi наженуть менi повний двiр волiв та корiв, а вони пригнали одну дурну вiвцю та ще й перше вовну обстригли. Щось моя невiстка не одчиняє при менi своєї скринi; мабуть, тим, що порожня.
- Чи робоча ж твоя невiстка? - спитала кума. - Чи тямить хоч трохи в хазяйствi?
- Хлiб їсти добре тямить, - сказала Кайдашиха. - Я думала, що тi багатирi вмiють добре спекти, зварить. Але менi довелось всьому вчити невiстку. Та то, моє серденько, моя невiстка незугарна тобi нi спекти, нi зварити, нi прясти, нi шити. Оце як сама не догляну, то напартолить такого борщу, що й собаки не їдять; як помаже комин, то всi вiхтi знать. А вже лаятись та мене не слухати, мабуть, учив її сам Довбиш укупi з Довбишкою. Я скажу слово, а вона десять. А вже що лiнива, то й сказати не можна. Вранцi буджу, буджу, кричу, кричу, а вона вивернеться на полу, здорова, як кобила, та тiльки сопе…
- Од кобили чую! - крикнула Мотря. висунувши голову з сiней. - Що й одної сорочки менi не справили, а судите на все село.
Кайдашиха замовкла й не знала, де очi дiти. Кума десь дiлась, неначе крiзь землю провалилась.
Мотря поралась в хатi й разу не глянула на свекруху. Вона вибрала сорочки з жлукта, пiшла на ставок прать й прийшла додому аж увечерi.
- Потривай же, свекрухо! - говорила голосно Мотря сама до себе, розвiшуючи сорочки по тину. - Будеш ти в мене циганської халяндри скакати, а не я в тебе.
На другий день удосвiта Кайдашиха закричала з печi на Мотрю:
- Мотре! Вставай вже прясти! Мотре! Чи ти чуєш? Мотря прокинулась, але не обзивалась.
- Мотре! Вже третi пiвнi спiвали! Вставай та розкладай у печi трiски.
- Ох-ох-ох! - застогнала Мотря достоту таким жалiбним голосом, як стогнала Кайдашиха. - Так у мене болять крижi, що я iз постелi не встану.
Кайдашиха впiзнала Мотрину комедiю й розсердилась.
- Чого це ти дражнишся зо мною? Ти думаєш, що мене пiддуриш? Годi тобi брехнi справлять. Вставай та в печi розтоплюй.
- Мамо! Годi вам спати! Вставайте та в печi розтоплюйте! - крикнула й собi Мотря з полу. - А я трошки покачаюсь!
- Оце довелось на старiсть терпiти таку напасть од своїх дiтей, - промовила Кайдашиха. - Карпе! Штовхни пiд бiк свою жiнку, нехай устає до роботи.
В хатi всi спали, аж хропли.
- Якби я була кобила, то я б давно встала. Нехай вам кобили прядуть та варять.
Кайдашиха прикусила язика, але її розбирала злiсть.
- Чи ти здурiла сьогоднi, чи наважилася мене з свiту звести? Омельку! - крикнула Кайдашиха на свого чоловiка. - Чи ти чуєш, що витворяє твоя невiстка?
Старий Кайдаш лежав на лавi догори лицем i важко дихав. Вiн звечора таки добре випив у шинку й спав як убитий. Жiночий крик, гострi жiночi голоси стривожили його, i вiн почав кричать через сон диким, чудним голосом. Йому приснилось, нiби в хату серед ночi вбiгла коза з червоними очима, з вогнем у ротi, освiтила огнем хату, вхопила в переднi лапи кочергу й почала поратись коло печi та все клацала до його червоними огняними зубами. Вiн хотiв пiдвести руку та перехреститься, але руки стали неначе залiзнi. А коза все крутилась коло печi, а далi почала танцювати, висолопивши язика на пiваршина. Дивиться Кайдаш на ту козу. З кози стала кобила з здоровою, як ночви, головою, з страшними червоними очима, з огняним язиком. Кайдаш закричав не своїм голосом. Сини повскакували з постелi й кину- лись до батька. Мотря й Кайдашиха перестали свариться i собi повставали. Карпо перекинув батька на бiк, i вiн тiльки тодi прокинувся й опам'ятався.