Мiж батьком i Мотрею став Карпо, неначе з землi вирiс.
- Тату, не бийте Мотрi, - крикнув вiн несамовито, - яке право ви маєте бить мою жiнку?
- А чом же вона не слухає матерi та тiльки збиває бучу в моїй хатi?
- Ба не Мотря винна, а мати. Мати всю важку роботу скидає на Мотрю, а сама тiльки походеньки та посиденьки справляє.
- То це ти таке говориш за свою матiр? - крикнув Кайдаш.
- То це ти менi колеш очi через свою жiнку? - крикнула Кайдашиха, приступаючи до Карпа з другого боку. - От чого я дiждалась на старiсть од своїх дiтей!
- Як ти смiєш таке говорити на свою матiр? - суворо крикнув Кайдаш i приступив на ступiнь ближче до Карпа.
- Тату! Не наближайтесь, - говорив спокiйно, але понуро Карпо, стоячи стовпом на одному мiсцi.
- Через твою жiнку, через оте ледащо та я буду на старiсть таке лихо терпiти! - крикнула, аж завищала Кайдашиха i вдарила кулаком об кулак пiд самим носом у Карпа.
Карпо навiть не одхилив голови й не клiпнув очима. Вiн тiльки витрiщив їх ще бiльше, так що вони стали зовсiм круглi.
- Я поб'ю на тобi оце мотовило на трiсочки, як ти не впиниш своєї жiнки! - крикнув Кайдаш, приступивши до Карпа ще ближче.
Карпо не оступився й не одхилився i тiльки зблiд та понуро поглядав на батька.
- Тату! Оступiться! Не вводьте мене в грiх, - сказав Карпо.
Кайдаш з Кайдашихою то приступали до Карпа, то оступались, як хвилi б'ють у скелистий берег та знов одходять од його. Карпо стояв, неначе скеля. Дуже дражливий старий Кайдаш розходився, кинувся на Карпа з кулаками й штовхнув його рукою в груди. Карпо зблiд, як смерть, а тонкi губи, мiцно стуленi, стали зовсiм бiлi, неначе полотно.
- Тату! Не бийтесь! - ледве промовив Карпо. Кайдаш, блiдий, з темними блискучими очима, знову кинувся на Карпа.
- Тату! Вiзьмiть лучче сокиру та за одним разом зарубайте мене, - промовив Карпо, ледве дишучи; вiн почутив, що вся кров налилась в його голову, заливала йому вуха, очi; вiн почув, що в його вухах задзвенiло й зашумiло, й зашелестiло, а в очах все в хатi почало крутиться.
- Не лiзь, бо задушу, iродова душе! - крикнув Карпо та й кинувся, неначе звiр, на батька й штовхнув його обома кулаками в груди.
Старий Кайдаш як стояв так i впав навзнак, аж ноги задер. Поламанi шматки мотовила випали з його рук i вдарились об грубу.
Кайдашиха, Мотря й Лаврiн крикнули в один голос. Лаврiн з матiр'ю кинувся обороняти старого батька i заступив його собою. Карпо оступився на два ступенi до стола i знов став непорушно, неначе скеля, бiлий, як крейда. Його темнi очi погасли й нiби померкли, а волосся на головi настовбурчилось i стирчало, неначе в їжака. Мотря злякалась, що за її мотовило син побив батька.
Лаврiн з матiр'ю пiдвели батька й посадили на лавi. Кайдаш не говорив нi слова й тiльки стогнав. Вiн не стiльки забився об дiл, як стривожився. Неповага од сина й сором перед своїми дiтьми, i гнiв, i злiсть - все злилось до купи в його душi, запекло його в грудях так, що йому здавалося, нiби Карпо вбив його на смерть.
- Нема в тебе бога в серцi! Недурно ж ти до церкви не ходиш, - через силу вимовив Кайдаш та все стогнав. Кайдашиха почала голосно плакати. У Лаврiна брови насупились. Biн був ладен кинутись на Карпа й обiрвать йому волосся на головi. Одна Мотря спокiйно ciлa на лавi, згорнула руки и дивилась то на пiч, то пiд пiч.
У Карпа кров почала одходити од очей. Вже перед ним перестав крутиться свiт. Biн узяв шапку й вийшов з хати.
- Це все через тебе, невiсточко! - промовила Кайдашиха i вдарила до Мотрi кулаком об кулак.
- Може, через мене, а може, й через вас, - спокiйненько промовила Мотря, дивлячись пiд пiч.
- Цур вам, пек вам! Поставлю вам хату через сiни та, про мене, там хоч голови coбi поскручуйте! - сказав Кайдаш.
- Та перше зробiть менi й матерi двоє мотовил, - спокiйненько промовила Мотря.
- Бодай тобi добра не було з твоїм мотовилом. Через твоє мотовило син побив батька. Ой, свiте мiй! Не дадуть дiти своєю смертю вмерти, - бiдкалась Кайдашиха. - Хоч зараз вибирайся до сусiд з своєї хати.